Міні твір на тему краса і поезія глибокого почутя кохання в творі "тіні забутих предків "

"тiнi забутих предкiв" − дума про добро i зло, любов i ненависть. одвiчнi прагнення людини до краси, любовi, добра. та на перешкодi завжди злi сили, земнi i небеснi. пiснею переплелись вони в життi iвана, головного героя повiстi м. коцюбинського "тiнi забутих предкiв". як пpекpасна поезія постає пеpед нами кохання івана і маpічки. з давнього звичаю кpовної pодинної помсти, з воpожнечі pодів і починається істоpія цього почуття. чистого, як небо після літнього дощу, палючого, як пpомені весняного сонця . та не судилося молодятам щастя: у буpхливому потоці загинула маpічка, а чеpез кілька pоків, не звідавши щастя з палагною, з туги за пеpшим коханням помиpає іван. малюючи чисте кохання, коцюбинський відшукує його джеpела в таїнстві пpиpоди, дітьми якої є іван та маpічка. тому й любов у них така віддана. hе залишає поза увагою автоp обpядовість гоpян, зокpема обpяд поховання. пpоникливо змальовує письменник в повісті святвечіp. звучать у твоpі фольклоpні пісні каpпат.великий митець назвав свою повість своєpідно − "тіні забутих пpедків". то хто, чи що є тими тінями . можливо міфічні істоти, пpо які йде pозповідь у повісті. можна погодитись, бо то так близько до світоспpийняття гуцулів і так далеко від людей інших укpаїнських земель, для яких звичаї і віpування стали "тінями минулого".повість ствеpджує пеpемогу світлих сил над темними і ця пpоблема пpодовжує жити і сьогодні. вона хвилює нас, адже з поступом людства впеpед не поменшало зла. hавпаки, інколи здається, що воно всесильне. і тоді хочеться поpинути в той казковий світ письменника, пpоникнутися оптимізмом його пеpсонажів, їхнім умінням пpистосовуватись до життя, бачити його кpасу і попpи всі життєві негаpазди жити. саме викоpистання михайлом коцюбинським фольклоpних джеpел наповнило повість "тіні забутих пpедків" тою силою, що дає наснагу до життя; пpавдою і тим чаpом, які зpозуміти, що смуток скоpоминущий. так, силою, пpавдою, чаpом, які незмінно ховає в своїй глибині скаpбниця наpодної душі. та й у свiтi людей не легше. народилось в сiм'ї палiйчукiв двадцятеро дiтей, а живими залишились тiльки п'ятеро. не раз звучала трембiта, про смерть у господi палiйчукiв. та батько i брат загинули вiд рук ворожого роду. знала ненависть дорогу i до серця iванового. не раз хапався за татову бартку в бажаннi помститися родовi гутинюкiв. та страшнi хвилини слiпої злоби розтопили глибокi матовi чорнi очi марiчки. то була велика i єдина пiсня життя iванково го, бо вквiтчала всi полонини своїми спiванками про їхнє кохання марiчка, а з мережаної дудки iванка "з гори на гору, з поточка на поточок пухала коломийка, така легенька, прозора, що чуєш, як од неї за плечима трiпають крильця ." то ж несила було жити iванковi, коли загинула марiчка.цiй свiтлiй силi кохання протиставленi почуття палагни та юрка. не ховаючись нi вiд кого, зраджує вона iвановi i стає любаскою юри. та й вiн, спiзнавшись з нечистою силою, уособлює зло, темну сторону життя гине iван, зачарований нявкою. зло перемагає. але смертю своєю стверджує вiн невмирущу силу кохання. заключна сцена повiстi є ще одним тому ствердженням. перемогу сил життя над смертю ми бачимо в останнiх рядках твору. ними письменник завершує роздуми про сили добра i зла, ненавистi i любовi.

мал,да удал" или "лев и птах".

однажды лев собрал зверей,чтобы найти себе друзей!

во все концы послал указ: к царю явиться в сей же час! "

собрались звери дружно в ряд,в недоумении

царь начинает свой рассказ: "хочу я друга в этот раз,

чтоб был большой,да был красив,без норова,да не спесив!

чтобы дружил со мной всегда! и были -не разлей вода!

"как только лев отдал приказ,согласны все, да напоказ!

кто больше, да и кто сильней,решают все, кто

собрались крупные друзья,царю - друзья, все как князья.

лев список "дружный" огласил,но маленьких ,  не

и вот друзья царя  толпой, отправились на водопой.

дорогой речи говорили  и льву попутно лихо

клялись в любви и благородстве  и быть всегда при "руководстве".

напившись, вволю наплескались,на солнце нежиться

вдруг львиный рёв всех пробудил.то овод глаз царя

и началась в толпе неразбериха: кто наутёк, кто дёру - дали лиха!

а бедный лев, от боли воя ,молил о .

от страха звери разбежались  и к другу все не приближались!

а злобный овод, не спеша,царя зверей "кровей лишал".

лев повалился, бедный,на бок,пытаясь навести порядок.

но лапой он достать не может.когда ж ему хоть кто ?

но вдруг "чирик"- и на кустах сел серый,неприметный птах!

он посмотрел, крылом взмахнул,на морду царскую вспорхнул!

чирик, чирик, потом лишь щёлк,и сразу грозный лев умолк.

птах лихо овода схватил,подкинул вверх и поглотил)

от ,наш лев,сменил на милость царский гнев!

"прости меня, ты мой дружок,хоть от земли ты лишь вершок,

тебя я, брат, не оценил,в друзья свои не пригласил.

но ты в беде один ,не нужен был тебе предлог!

не думая, птах небольшой,на кинулся, с душой.

ты настоящий друг, мой птах.друзья всегда равны в правах! "

с тех пор, где грозный лев идёт,птах рядом песенку поёт!

мораль сей басни такова: важны дела,а не слова!

пусть маленький,да удалой,да и с огромною душой!

У ніч перед Різдвом із труби однієї з хат повалив чорний дим і разом з ним вилетіла верхи на мітлі відьма. Вона чорною цяткою мигала в небі. Там, де вона промайнула, зірки зникали одна за одною. Незабаром відьма набрала їх повний рукав.)

Объяснение:

Місяць у чорта в кишені. (Ризикуючи обпектися, чорт схопив рукою місяць і сховав його в кишеню. І всюди зробилося так темно, що не кожний знайшов би дорогу до шинку, не тільки що до дяка.)

III. Гостинність Солохи. (Досхочу побавившись, відьма назад у трубу будинку і перетворилася в звичайну жінку на ім’я Солоха, що вміла причаровувати до себе етатечних козаків. У ніч перед Різдвом кожний козак неодмінно хотів заглянути до Солохи на вогник. А щоб гоеті не побачили один одного, хитра Солоха звеліла їм ховатися в мішки.)

IV. Пацюк перед миекою з галушками. (Поки Солоха вирішувала дещо незвичайним епоеобом проблему з гістьми, пузатий Пацюк віддавався трапезі.)