80 ! твір на тему "моє максимальне навантаження"(шпага славка беркути)

був вечір. звичайний вечір з першим, дуже раннім і дуже лапатим снігом. ліхтарі на дротах понад бруківкою гойдалися од вітру, і з ними разом гойдалися тіні на землі, і густа, мереживна, схожа на театральну, завіса снігу. вгорі вона була біло-прозора, а низом, ближче до тротуарів, — зелена й синя від неонового, студенішого за сніг вогню реклами.

однак трьом хлопчакам, які вийшли з магазину, було зовсім байдуже, якого кольору сніг. в одного кишеня відстовбурчувалася, він ласкаво поплескав по ній і прицмокнув:

— гарний набуток! я ж вам казав — надя дасть пляшечку. мене тато завжди до наді посилає, коли хоче промочити горло.

один із супутників "бувалого" хлопчини голосно реготав, зачіпаючи плечем перехожих, а другий — високий, у хутряній шапці — весь час намагався йти осторонь, мовби хотів показати, що не має ані найменшого відношення до тих двох.

врешті вони ввернули у якусь напівтемну браму. пройшли на подвір’я, де добули з кишені булку, оселедця і пляшку вина.

хлопець у хутряній шапці відмовився пити:

— ні-ні, я не хочу.

— боїшся — мама битиме? чи, може, компанія не та? — насмішкувато запитав один.

— що ти! розумієш, я…

— тихо! — раптом шикнув третій. — хтось іде!

двоє кинулись тікати: двір був прохідний, мабуть, вони знали про це.

третій, високий, спіткнувся об ящик…

у дитячій кімнаті міліції записали прізвище затриманого, його адресу, номер школи. учнівського квитка хлопець при собі не мав.

немолода жінка втомлено мружила очі, ніби надто довго дивилася на яскраве світло:

— і що ж, хлопче, було дуже весело? отак, як бездомні кошенята, на чужому подвір’ї, біля смітника, — дуже весело? і компанія чудова, такі виховані джентльмени, правда? втекли, а тебе покинули… нічого не скажеш — вірні друзі.

хлопець мовчав. знервовано м’яв шапку і не дивився на жінку.

— а знаєш, це навіть добре, що вони втекли: пізнаєш ціну такому товариству… що? кажеш, не знаєш навіть їхніх прізвищ? ну, гаразд. іди, йди, йди…

хлопець перевів подих, ніби хотів щось вимовити, однак не сказав нічого, тільки постояв ще якусь мить і вийшов, не прощаючись.

сніг усе падав, і вулиця посвіжіла, поширшала од хрумкої, чистої пороші. спохмура позираючи собі під ноги, хлопець ішов поволі, мовби й не помічав снігу, бо шапку так і не вдягнув.

Бабушка Натальи. В её представлении поддержка сильного мужчины, который может постоять за себя, своих родных, за Родину. Это тот человек, который сможет обучить детей, дать им хорошее воспитание. Тот, кто умеет хранить семейный очаг, ухаживать за родителями.

Наталья. Главная ценность - материнство, поддержание домашнего уюта, очага. Для неё любовь - это то, что позволит создать семью, быт; то, что обеспечит семейный порядок, заботу.

Для внучки Вики же ценностью является само женское начало – женщина как лидер. Она считает, что женщины гораздо сильнее мужчин. В её понимании женщина не должна зависеть от сильного пола, она должна своими силами бороться с препятствиями и преодолевать их: «Женщина теперь сильнее. Она вообще на первый план выходит».

Вика пока не понимает свою бабушку, не понимает того, что женщина не может обойтись без мужской поддержки. Настоящая женщина новой эпохи должна ставить перед собой цель и добиваться её любыми

Стихотворение Александра Блока «Летний вечер» рассказывает о том, каким представился поэту летний августовский закат в поле. Картина проникнута настроением покоя, грусти и туманной надежды. Автор использует олицетворения (лучи заката «лежат», трава «объята дремотой»), метафоры («красный диск луны»), эпитеты («последние лучи заката», «дремотой розовой», «вечерней тишины», «луговые дали»), обращение к неизвестному герою («Забудь заботы и печали, // Умчись без цели на коне...»).

Стихотворение Блока — «О, как безумно за окном...» — описывает бурную ветреную ночь. Оно наполнено тревогой и жалостью к несчастным. Почувствовать это настроение восклицания («О...»), восклицательные знаки, большое количество глаголов, которые передают буйство природных сил («... Ревёт, бушует буря злая, // Несутся тучи, льют дождём, // И ветер воет, замирая!», «... Бушует ветер, изнывая!..»). Поэт пишет, что ему жаль «людей, лишённых крова», и ему хочется испытывать то же, что и они, очутиться «в объятьях холода сырого». Эта строка особенно выразительна. В ней сочетается олицетворение «объятья холода» с точным эпитетом «сырого». Во время чтения стихотворения мастерство поэта заставляет нас позабыть об использовании изобразительных средств и думать и буре, которую описывает поэт, и о несчастных, которым негде укрыться от этой бури.