Выпишите 10 предложений с частицами из рассказа !

1)а вечером, когда юшка проходил на ночлег, то люди говорили, что пора ужинать и спать ложиться — вон и юшка уж спать пошел.2)он верил, что дети любят его, что он нужен им, только они не умеют любить человека и не знают, что делать для любви, и поэтому терзают его.3)и они еще сильнее толкали старика и кричали вкруг него, чтоб он отозвался им злом и развеселил их.4)кузнец поглядел на нее: что за гостью ему принесла непогода.5)теперь вся злоба и глумление оставались среди людей и тратились меж ними, потому что не было юшки, безответно терпевшего всякое чужое зло, , насмешку и недоброжелательство.6)каждый год он приходил проведывать меня и приносил деньги на весь год, чтоб я жила и училась.на заметку: сложноподчиненные союзы-(союзные слова) кто, какой, который, чей, где, куда, откуда, почему, зачем, сколько, насколько. 

только как союзы в подчинённом! ( временные) пока, пока не, с тех пор как ; ( целевые ) чтобы, с тем чтобы ; ( условные ) если , если бы ; (уступительные) хотя, несмотря на то , что ; (причинные ) так как, потому что ; ( сравнительные ) будто, словно, как будто ; ( союз следствия ) так что ; сложносочиненные: 1)утром он шел в кузницу, а вечером шел обратно на ночлег.2)они по-прежнему толкали юшку и смеялись над ним.3)очнувшись, он вставал сам, а иногда за ним приходила дочь хозяина кузницы, она подымала его и уводила с собой.4)у тебя сейчас кровь на щеке, а на прошлой неделе тебе ухо разорвали, а ты говоришь — народ тебя )через месяц юшка обыкновенно возвращался обратно в город и опять работал с утра до вечера в кузнице.

Ак часто мы говорим: “какой красивый человек! ” а что значит “красота”? мне кажется, в это емкое понятие входит прежде всего внутреннее, душевное содержание, когда человек живет в гармонии с окружающим миром и самим собой, занимается любимым делом, осознает свою пользу для общества, , ему не нужно одурманивать себя алкоголем и наркотиками, чтобы чувствовать счастье. он видит красоту, “разлитую всюду”: в природе, душах близких ему людей, в произведениях искусства, музыке. ведь жить без духовной пищи невозможно.         насколько бедна и бессмысленна была бы наша жизнь, не будь в ней творчества в самом широком понимании этого слова. можно любую работу выполнять с радостью, делать ее с каждым разом лучше и лучше, внося элемент творчества, частицу своей прекрасной души. это по плечу каждому человеку. надо только захотеть, постараться овладеть какой-либо профессией, ибо безделье ведет к деградации.         хорошо сказал об этом и. с. тургенев устами своего героя базарова. полемизируя с павлом петровичем (“отцы и дети”), евгений говорит: “вот вы уважаете себя и сидите сложа руки”. как хорошо обрисовано главное условие самоуважения и взаимоуважения в человеческом обществе — необходимостью трудиться! действительно, разве может тунеядец, бездельник, лентяй вызывать уважение; презрение, жалость, желание , но только не восхищение. красота, если она истинная, всегда самореализуется. ведь не важно, чем человек занят, если он творит вокруг себя добро и красоту, делает порученное дело с полной самоотдачей, а по-другому и нельзя, если с ним хорошо и интересно, хочется ему подражать. только раб выполняет работу из-под палки, а свободный гражданин, умеющий оценивать свои способности, должен стремиться к совершенству вместе с прогрессом. дух захватывает от мысли, что человек не песчинка, он способен преобразовать мир, но только в основе должно лежать желание множить красоту, разлитую вокруг. она вернется назад сторицей. и наоборот, нельзя безнаказанно множить зло, уничтожать красоту, созданную до тебя предшествующими поколениями

Кожної людини повинні бути краса, натхнення, радість і таємниця. вони виховують і вивищують нашу душу, вони роблять нас людьми, нам можливість творити і мріяти, сили прагнути до мети і боротися. у них ми черпаємо заспокоєння і надію, вони нам відчуття впевненості у нашому мінливому світі. ця розповідь показує, що краса, натхнення і радість – навколо нас, потрібно тільки придивитися, помітити їх і зрозуміти, що все не так погано, якщо ми можемо це бачити і відчувати. і таємниця не тільки в тому, що краса вічна, а ще і в тому, що вона – у всьому, що нас оточує, від величезного неба до маленького листочка, від крихітної квітки в траві до птиці в небі. і коли ми розуміємо, що це – назавжди, розуміємо і те, що не може бути все погано, що ще є чому радіти і чим надихатися. і це – вже щастя.на мене справила сильне враження саме картина леонардо да вінчі – «мона ліза дель джоконда». нечіткий зеленувато-сірий пейзаж у серпанку створює перспективу і загадковість, контрастуючи з темним одягом джоконди, що, у свою чергу, підкреслює її обличчя, повне внутрішнього світла, ніжною сили і таємниці.здається, що вона поза часом, тому що дізналася щось важливе, і тепер це оберігає її і дає надію і впевненість. але мона ліза, незважаючи на м’яку посмішку, справляє враження дуже впевненої жінки, тільки впевненість ця непомітна і не показна,   просто це – невід’ємна частина її натури. її обличчя полонить жіночністю і мудрістю, і не вікової, а жіночої, і це робить джоконду еталоном жіночності ще на довгі роки, адже не дарма ж кажуть: «посмішка джоконди».мені і справді джоконда здається вічною. вічний пейзаж за її спиною, його сірувато-блакитна холодність і таємнича димка, вічні невимушені складки сукні мони лізи, вічна її м’яка, загадкова і нескінченно жіночна усмішка. неначе вона існувала завжди, дивилася на людей з рами картини і терпляче чекала зміни століття. чекала, поки людина повірить у себе, розкриє всі можливості свого тіла і розуму та стане вільною. саме з таким настроєм і в таку епоху писав її леонардо да вінчі. і, судячи з мудрості і впевненості її погляду, цей день настане. а до тих пір джоконда буде чекати в своїй терплячій мудрості, даруючи все новим і новим поколінням загадку своєї посмішки.не дарма сказано, що той, хто не поважає свого минулого, не може будувати майбутнє. культурні пам’ятники іноді – це єдине, що залишилося нам від наших предків. пам’ятки старовини можуть багато розповісти і про історію нашого народу, і про його культурні традиції. звичайно, правильно і повно розшифрувати їх можуть тільки фахівці, але це ж не значить, що ми не повинні поважати і берегти свідоцтва минулого.виховання такої поваги та бережливого ставлення повинно входити в кожну загальноосвітню програму і мати місце в кожній родині, особливо зараз, коли відбувається становлення нашої молодої держави і нашої нації. найчастіше зневажливе ставлення до історично цінних знахідок під час будівництва викликано стислими термінами, тому потрібно культивувати в громадянах пріоритет духовних цінностей над матеріальними. історія не важливіше сьогодення і майбутнього, але вона їх супутниця, вона втілює те, що було, і те, чого не змінити. її потрібно шанувати і вивчати. і ключ до неї найчастіше – саме пам’ятники культури, такі, як «портрет пані лізи дель джоконди» леонардо да вінчі.