Твір на тему трагічність образу гамлета

Вільям Шекспір — геніальний поет та драматург епохи Відродження. У його комедіях, трагедіях відобразилися не тільки проблеми, притаманні часу, особливо актуальні для людини Ренесансу, а й проблеми загальнолюдські. На мою думку, для глибшого розуміння творів Шекспіра необхідно почати зі психологічних та світоглядних особливостей епохи, у яку він жив та творив свої драми. «Світ розхитався», — сказано в «Гамлеті». І справді, це був період формування принципово нового ставлення людини до життя та до самої себе. Згадаймо деякі факти з історії літератури: ми добре пам’ятаємо, як страждали герої античної літератури, підкорені долі, фатуму, позбавлені вільного вибору. Так само підкорялися певним межам і герої Середньовіччя: жорсткі правила етикету, жорстка регламентація усього життя, беззаперечне підкорення будь-яким догмам релігії.

У часи Ренесансу людина опиняється у принципово новому становищі: вона стає «міроїс усіх речей» (нехай цей вислів і було сформульовано за античності, але за часів Відродження він по-справжньому втілився в життя). Людина отримує право вибору… Здавалося б, це воля? Свобода вибору і є та сама омріяна свобода особистості, свобода духовна! Але ж найчастіше цей вибір і ставав тягарем, що важким каменем лягав на душу, під тиском якого ламалися долі, не витримавши відповідальності за власний вибір, заплутавшись у власних сумнівах та побоюваннях. Ало не тільки свобода вибору тисне на ренесансну людину: світ не просто хитається, він трагічно розколюється навпіл. На ідеальне та дійсне, і цей ідеал видається недосяжним, настільки недосяжним порівняно з жорстокою дійсністю, сповненою брехні та зрадництва, що можна й впасти у відчай…
Готуючись до написання цього твору, я довго розмірковував над образом Гамлета. І щоразу я не міг дібрати потрібних слів, аби схарактеризувати його образ. А ще — ловив себе на думці, що сприймаю цього літературного персонажа як людину, яка дійсно колись жила…

Гамлет видається мені настільки складним, багаторівневим образом, що важко дати бодай одну однозначну характеристику. У жодному разі його вагання, його сумніви не здаються мені ознакою слабкості (таку думку висловив дехто з моїх однокласників). Навпаки: сумніви Гамлета, його душевні вагання, на мою думку, є показником гострого розуму та високих моральних принципів.

За часів античності доля людини, на думку самої ж людини, була визначена наперед. Це позбавляло вибору, але ж знімало відповідальність. Якби хтось, окрім Гамлета міг дати йому відповідь: «Бути чи не бути?» Цей монолог став шедевром світової літератури, і не тільки літератури — філософії. Гамлет весь час шукає відповідь на це питання, бо в ньому — саме світосприйняття людини, її життєва позиція. «Світ розхитався», і Гамлет вважає своєю місією поновити рівновагу, але хіба може він, одна людина, з цим впоратися? Це завдання по-справжньому непросте, але ж і не втручатись у світову боротьбу добра і зла він не може.

Трагедія Гамлета не стільки в тому, що він поставив собі недосяжні цілі, а в тому, що не будь-який б їх досягнення видається йому чесним. Гамлет не вбиває свого лютого ворога під час його молитви, і ми розуміємо, що змінити світ, перемогти зло іншим злом — неприпустимо для Гамлета. Він вагається між дією та рефлексією, боїться вчинити неправильно, допоки він не збагнув механізмів, які лежать в основі світобудови, але ж хіба можливо їх зрозуміти? Але й бездієвість пригнічує Гамлета… Мені здається, що навіть уважний читач не зрозуміє цю складну постать до кінця, не можна одразу сприйняти усі проблеми, покладені автором в основу цього образу.

Існують книги, які можна перечитувати багато разів, щоразу відкриваючи для себе щось нове, дивуючись із власної неуважності. Мені здається, що «Гамлет» є саме таким твором. Прикро, що я так і не зміг до кінця зрозуміти образ Гамлета… Я постійно повертаюсь до тексту, — може, я випустив щось: якусь важливу думку, якусь деталь?

Образ Гамлета — втілення філософських шукань усього людства. Як на мене, неможливо розв’язати усі питання, поставлені Гамлетом не те що в одному учнівському творі, а й протягом цілого життя. Я можу хіба що окреслити їх, сформулювати вже не метафорично, а прямо, аби шукати відповіді потім, протягом, можливо, багатьох років…

Матрёна Васильевна, главная героиня рассказа А.И.Солженицына «Матренин двор», предстает в этом отрывке как женщина терпеливая и выносливая. Не каждый  человек  смог бы так безропотно и настойчиво «добывать» заслуженную пенсию. За каждой бумажкой Матрена ходила пешком то в собес, который « от Тальнова был в двадцати километрах», то в сельский совет, что находился « в десяти километрах» от ее дома. Не ругалась, не кричала и не причитала героиня, когда чиновники  «из канцелярии в канцелярию … гоняли ее два месяца - то за точкой, то за запятой». Приходила  она домой  расстроенной и «омраченной», но нет  в ее душе  места унынию и печали, потому что  было у женщины «верное средство вернуть себе доброе расположение духа – работа...».

ответ:Ключевые эпизоды.

1.Чудик, собираясь навестить своего брата на Урале, выронил деньги в магазине. Однако сразу не догадался, что эта пятидесятирублевая бумажка его, легко и весело пошутил: «Хорошо живете, граждане! У нас, например, такими бумажками не швыряются». После этого он так и не смог пересилить себя, чтобы забрать проклятую бумажку. Пришлось возвращаться домой, снимать деньги с книжки и вторично отправляться в путь.

2. Пребывание Чудика в семье брата. Сноха, буфетчица управления, презирает деревенских, стремится стереть в своей памяти все деревенское и стать горожанкой. Она враждебно, не по-родственному относится к Чудику. А он никак не может понять, в чем он виноват. «Понял Чудик, что - да, невзлюбила его сноха. А за что действительно?» Желая сделать ей приятное, Чудик разрисовал коляску маленького племянника так; что ее трудно было узнать. За это его изгоняют из дома. «Чтоб завтра же этого дурака не было здесь!- кричала Софья Ивановна». «Опять ему стало больно. Когда его ненавидели, ему было очень больно. И страшно. Казалось: ну, теперь все, зачем жить?»

3. Возвращение Чудика домой. «Домой Чудик приехал, когда шел рясный парной дождик. Чудик вышел из автобуса, снял новые ботинки, побежал по теплой мокрой земле — в одной руке чемодан, в другой ботинки. С одного края небо уже очистилось, голубело, и близко где-то было солнышко. И дождик редел, падал крупными каплями в лужи; в них надувались и лопались пузыри». Природа Чудику вновь обрести потерянное душевное спокойствие.

 

Поведение чудика и отношение окружающих.

1.При потере денег Чудик не вернулся в магазин. Он совестливый и стеснительный, хотя понимает, что будет долго казнить себя за рассеянность, что дома предстоит объяснение с женой.

Жена же назвала его ничтожеством. «Она даже пару раз стукнула его шумовкой по голове».

2. При встрече со снохой он робок: «Чудик прибрал постель, умылся и стал думать, что бы такое приятное сделать снохе. 

А у снохи злость и непонимание: «Пусть не дожидается - выкину его чемодан к чертовой матери, и все!»

3. Пишет телеграмму с веселым текстом: "Приземлились. Ветка сирени упала на грудь, милая Груша меня не забудь. Васятка".

А строгая сухая женщина его не понимает: «- Составьте иначе. Вы - взрослый человек, не в детсаде».

Объяснение: