Одному мальчику хотелось в кого-нибудь превратиться. и однажды это у него придумать дальше

Значним явищем середньовічної культури є ри­царська література, розквіт якої припадає на XII— XIII ст. З утвердженням феодалізму закріплюється привілейоване становище феодального класу, в XII ст. остаточно оформлюється класова свідо­мість феодалів та їхня ідеологія. Щоб довести своє право на панування, феодальний клас пред'являє «претензії на монопольне володіння «благородст­вом» як у прямому, так і в найширшому значенні цього слова... Це поняття благородства знайшло найбільш повне вираження в інституті освяченого церквою «рицарства» — спільності всіх благород­них воїнів, рівних між собою. Рицарство ідеологічно згуртовувало всі шари класу і дещо стирало їхню майнову нерівність. Воно також сприяло різкому відокремленню феодалів від «неблагородних», тобто від усього іншого населення» .

Рицарство становило своєрідну військово-фео­дальну організацію зі своїми законами та ідеалами станової честі та доблесті. Посвячення в рицарі було важливою подією для представників феодаль­ного класу і відбувалось в обстановці урочистої церемонії. Рицарські заповіді закликали бути хо­робрим воїном, вірно служити сюзерену, боротися з «невірними», захищати слабих та скривджених. Але ці ідеали здебільшого не відповідали хижацькій феодальній атмосфері «зрадницьких убивств, отру­єнь, підступних інтриг і всіляких підлот, які тільки можна собі уявити, всього того, що крилося за поетичним ім'ям рицарства...».

Розквіт рицарської літератури зумовили багато причин. Неабияке значення мали контакти з арабі­зованою Іспанією та країнами Близького Сходу (в результаті хрестових походів). Вони сприяли зміцненню міжнародних зв'язків Європи, розширен­ню кругозору європейців, знайомили їх з вищою і витонченішою культурою арабських країн, з досяг­неннями їхньої науки, філософії, поезії. Але голов­ною причиною є економічна стабілізація, культурний вибух XII ст. Це час піднесення європейських міст, які стають центром світської освіти і вільно­думства. В Європі помітно зростає інтерес до знань світського характеру, зокрема до античної спад­щини— творів Арістотеля, Платона, Вергілія, Овідія, Ювенала, Стація та ін. Все це вело до послаб­лення церковно-релігійного впливу та поглиблення процесу секуляризації (звільнення від впливу церкви) європейської культури.

Все знают о древнегреческих богах. В древние времена у греков было множество богов. Среди самых известных  - Посейдон, бог морской стихии, Аид,  владыка Царства Мёртвых, Арес, бог войны,  Дионис, бог виноделия и веселья, Деметра, богиня плодородия и земледелия. Все они, согласно мифам и легендам, жили на горе Олимп. Самым главным  богом древнегреческого пантеона был Зевс, бог грома и молнии.  Жена Зевса, Гера, была покровительницей брака и семейного счастья.  

Поскольку Зевс был богом молнии и грома, его часто изображали с молнией в руке. Этот бог считался отцом богов и людей, тем богом, что распределяет на земле добро и зло. Считалось, что именно Зевс дал людям стыд и совесть, установил власть царей и подарил людям законы. Зевса считали покровителем горожан, защитником обиженных.  

Однако Олимп - не мифическая, а вполне реальная, гора. На нее вполне можно подняться, что и делают тысячи туристов ежегодно. Горный массив Олимп расположен на северо-востоке исторической области Греции, которая называется Фессалия. Самая высокая точка Олимпа, высотой 2917 метров, называется Митикас. Две другие вершины Олимпа - Сколио (2912 метров) и Стефани (2905 метров). Горный массив Олимп - часть национального парка. Однако никаких богов там никто не видел.