Почему гоголь сравнивает россию с птицей-тройкой? мини сочинение ​

Рассказ ф. а. абрамова «о чем плачут лошади» заставляет задуматься о прошлом и настоящем, о сохранении в себе чувства человечности и любви ко всему живому на земле. герой рассказа с любовью и удивительно по-доброму относился к лошадям: «они волновали, радовали мое крестьянское сердце, придавали пустынному лугу с редкими кочками и кустиками ивняка свою особую — лошадиную — ‘красоту… » он мог часами любоваться красотой этих добрых и умных животных. к восхищению лошадьми примешивалось чувство жалости и даже какой-то непонятной вины перед ними, потому что нелегко жилось беднягам: «они постоянно томились, умирали от жажды, их донимал гнус… тучей клубился над ними комар и мошкара… на некоторых из них просто мочи не было смотреть… » были лошади с «тупой покорностью и обреченностью во взгляде, во всей понурой, сгорбленной фигуре» .  автор задумывается, отчего лошадям так тяжело живется. почему? ведь были времена, когда «лошадей жалели и берегли пуще всего на свете» .  когда-то «лошадей называли кормилицами, холили и ласкали, украшали лентами» . ведь еще недавно были такие времена, «когда лошадью дышали и жили, когда ей скармливали самый лакомый кусок, а то и последнюю краюху хлеба… » лошадь называли сокровищем и опорой «всей крестьянской жизни, потому как без лошади — никуда: ни в поле выехать, ни в лес» . отношение к лошади было как к самому главному члену семьи, и так оно и было.  но отношение человека к лошади со временем изменилось. может быть, в этом виноват стремительный научно-технический прогресс, а может быть, — даже точно! — сами люди, которых нельзя назвать людьми. ведь у людей должно быть действительно человеческое (в прямом смысле этого слова) отношение к животным. но герой рассказа не может быть в ответе за всех людей. тяжело ему было видеть вопрошающие лошадиные глаза и искать ответы на вопросы всего лошадиного царства. ответов не было: «а что я мог ответить этим бедолагам? сказать, что старая кобыла ничего не выдумала, что были у лошадей счастливые времена? » .  не найдя ответов на немые вопросы лошадей, напустив «на себя бесшабашную удаль» , герой «вдруг стал понимать, что… совершил что-то непоправимое, страшное, что… обманул рыжуху, обманул всех этих несчастных кляч и доходяг… » «и тоска, тяжелая лошадиная тоска навалилась на меня, пригнула к земле. и вскоре я уже сам казался себе каким-то нелепым, отжившим существом. существом из той же лошадиной породы…» .  доброта к любому живому существу — это и есть то, что делает человека нравственно богатым. нравственные ценности — это приобретения, которые нельзя сравнить ни с какими другими сокровищами. в душе человека — опыт предыдущих поколений. и то, как он относится к родной земле, к своим близким, к природе, он передает следующему поколению.

не дарма всі люди визнають, що душа може бути як красивою, так і потворною. звичайно, далеко не завжди вона є однозначною. якщо взяти в якості прикладу якусь певну людину, то, напевно, можна прийти до висновку, що в її душі є одночасно щось красиве і некрасиве. проте найвідоміші літературні автори можуть давати нам яскраві і гострі приклади. здається, такі приклади містяться в оповіданні володимира винниченка «федько-халамидник».

ключовими дійовими особами цього оповідання є федько і толік. два цих хлопчика живуть по сусідству, але, незважаючи на це, вони суттєво один від одного відрізняються. федько дуже часто робить капості, він надзвичайно активний хлопчик, нерідко це приводить його до якихось життєвих неприємностей. тим не менш, в той же самий час кожен із нас, напевно, визнає, що у нього красива душа. адже він не обманює, готовий виручити в біді, володіє високими моральними якостями і відвагою. у нього було мало спільного з толіком, тому що толік був слабким, пасивним і мало на що здібною хлопцем. проте, нехай двоє хлопців мали мало спільного, вони все одно спілкувалися.одного разу між ними стався ключовий випадок, який дуже добре дав зрозуміти, у кого з них гарна душа, а у кого – потворна. толік провокував федька перейти замерзлу водойму. фактично він підбурював його, напевно, в душі сподіваючись, що у федька не вийде, він хоч раз у житті програє. але федько був дуже вправним, йому вдалося перейти водойму туди і назад. це в певному сенсі шокувало толіка, і він сам вирішив повторити такий сміливий вчинок, хоча його до цього ніхто не підбурював. але йому нічого не вдалося, він провалився крізь лід у воду. федько мав красиву душу, він був сміливим, а тому ні секунди не думав і кинувся на . він міг загинути, але все-таки врятував толіка. більш того, він не хотів підставляти хлопчика, а тому взяв всю провину на себе перед батьками. батько його покарав, у феді була висока температура і сильний кашель, вже через три дні він помер. а ось толя був настільки потворним в душі, що попросив у федіної мами ніж, на який він раніше сперечався з федьком, і навіть не прийшов до друга на похорон. приклади цих двох хлопців чітке уявлення про те, що таке краса і потворність людської душі.

подібних випадків, як у цьому романі, ви і я можемо побачити безліч у нашому житті. я думаю, що життя просто влаштована так, що далеко не у всіх однакові душі. світ не може бути повністю добрим і правильним, в ньому співіснують добро і зло. звичайно, вони знаходить відображення у людських душах, зокрема, в душах героїв оповідання володимира винниченка.