Напишите словесный портрет троекурова из романа "дубровский"

Троекуров - один из центральных образов в романе. Богатый, властный, высокомерный, вспыльчивый самодур - помещик. Все в губерни его боялись и старались ему угодить. 

Плюсы рассказа

Несмотря на то, что иногда героиня раздражает своей идеальностью, плюсы в ней, несомненно, есть.

Во-первых, она – мечта любой крупной развивающейся компании. Сейчас в тренде оригинальные люди, которые могут предложить нестандартные решения проблем.

Во-вторых, любой промах рыжеволосая силачка превращает в пользу. Так упавшее на голову яйцо стало прекрасной маской для волос.

В-третьих, ее обучения очень напоминает инновационную школу в Финляндии, где учителя – только проводники в мир знаний, а ребенок осваивает эти знания самостоятельно. Наблюдая, делая выводы и принимая новые решения.

План:

1. жизнь в вилле курице

2. знакомство с томми и анникой

3. жизнь без папы и мамы

4. соседи вызывают полицию

5. ппепи играет сними в салочки

Сіроманець похлебтав з калюжі води, лугом відбіг від лісу і від дороги, заліг за копицею сіна. Нанюхав у сіні кілька мишей, підснідав ними і знову виструнчив носа у спину Василя Чепіжного та його коня.

Чепіжний в’їхав конем у мокрий ліс. Сіроманець поволеньки на старих своїх лапах рушив за ними.

Чепіжний наставив вуха на лісову невідомість, сплигнув з коня, перекинув рушницю з руки в руку, повів коня стежкою, вивів його на галявину, прив’язав до сосни, а сам відійшов і заліг у ямі.

Сіроманець заліг і собі позаду Василя Чепіжного і його коня. Вітер дув Сіроманцеві в ніс. Вітер гостро пахнув конем, але між конем і Сіроманцем лежали Чепіжний та його рушниця.

Щось хряснуло в соснах! Василь зняв картуза і задихав у нього. Кінь затрусився, застриг вухами і ліг на землю.

— Не лягай! Не лягай на землю! — зашепотів коневі Василь Чепіжний. — Встань! Встань і пахни!

Знову щось мокро хряснуло в лісі. Рушниця в руках Василя Чепіжного сіпнулася на той хряскіт, око завмерло на мушці.

Кінь не вставав, дрібно тремтів, падали краплі на нього, і від кожної краплини він здригався, як від пострілу.

«Старе і хворе! — подумав про свого коня Чепіжний. — Чом він тебе не з’їв, коли ти ще було молоде!.. То вже лежи, а прийде — на цей раз я його неодмінно укохкаю!»

Свиснула синиця, її порожній осінній свист не сподобався Чепіжному. Посіяв дощ.

Чепіжний одягнув картуза і ліг щокою на курки. Так вони і лежали: кінь, Чепіжний, а поза ними вовк. Вовк звівся на лапи.

Не встиг Чепіжний ойкнути, як вибита з його рук рушниця полетіла в кущі і Сіроманець задихав йому в покраплену дощем горлянку.

Скочив на ноги кінь, хилитнув сосною, заіржав, відірвався, повалив один кущ, другий — Сіроманець побіг було за ним, проскочив галявину, але повернувся до Чепіжного.

Чепіжний світив сірник по сірникові, задкував лісом від Сіроманця, відмахнувся патронташем, ускочив в болото, у воду, в мочарі — Сіроманець спокійно ішов за ним.

— На, на, все, що хочеш, на! — викидав під ніс Сіроманцеві Чепіжний із торбини хліб, бринзу, патрони викидав. Сіроманець загнав Чепіжного по шию в озеро і сам сів на березі.

Перед оком Чепіжного на воді тихенько кипів осінній дощ, за осокою сірів Сіроманець.

Объяснение:

Там є помилка: Що вчинив Сіроманець із ЧЕпіжним...