Кто и как пытался отговорить канута от этой поездки

От какой поездки? В каком произведении? Мы ведь тут не можем знать всех героев

СОМКО

А Сомко, бачте, навпростець іде, не хоче нікому придіте поклонімося. Сомко має в Переяславі свої крамні комори в ринку, так Васютинцям і звадливо. Отак зітнуться, да й до шабель. Сомко собі чоловік-дрямота, то й не в догад йому, що святий отець думав, мабуть, заробити собі яку сот-нягу чи дві червоних на рясу. А Сомко, знаєте самі, доводиться Юрусеві дядько, бо старий Хміль держав уперве його сестру Ганну; так він і не злюбив, що чура орудує небожем. Да ото раз, як з'їхалась до молодого гетьмана старшина да почали радовати про

А Сомко, знаєте, який? Зараз загориться, як порох. «Пане гетьмане,— до Юруся,— старого пса непристойно мішати в нашу компанію...»

Іванець Брюховецький

Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть.

Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...

Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!

2)Чи можна вважати Кирила Тура з твору Пантелеймона Куліша втіленням козацького лицарства.

«Чорна рада» П. Куліша — роман соціально-історичний. Цей твір — явище світового рівня, в якому яскраво розкрито не тільки історичні події й майстерно відтворено український колорит, а й зображено соціальні відносини —- боротьба станів, суспільних верств. Персонажі роману являють собою живі, неповторні особистості, психологічно й життєво правдиві.

Найповніше змальований у творі курінний отаман Кирило Тур, який виступає втіленням козацького лицарства, відваги, волелюбності. Поряд з цим слід зазначити, що цей образ є найбільш суперечливим. У п'ятому розділі автор подає портретну характеристику героя, підкреслюючи у його зовнішності силу, енергію, незалежність. Але разом з тим П. Куліш указує й на неординарність постаті Тура словесним зображенням очей: вони «так і грають»,— говорить автор,- але «враг його знає — глянеш раз: здається, супиться; глянеш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз і підніме тебе на сміх».

Про незалежність натури Кирила красномовно говорить й епізод зустрічі зі Шрамом. Тур виступає захисником запорозької честі. Але необхідно відзначити, що поведінка героя часто-густо непередбачена, стихійна. Він підтримує Брюховсцького у боротьбі за владу й водночас іде навіть на смерть, рятуючи Сомка. Кирило Тур щиро шанує гетьмана, але йде на порушення законів Січі, викрадаючи наречену, яка йому самому подобалася.

Цей вчинок назвати сміливим навряд чи можна, але те, що Кирило намагається до людям, варте поваги. Важко знайти пояснення поведінці героя у сутичці з Петром. Спочатку Тур самовіддано кидається на до Петрові, коли той мало не зірвався у провалля, і тут же вступає з ним у смертний лицарський герць.

Мужньо переніс Кирило й кару киями. А коли Сомко чекав у в'язниці вироку, Тур намагався врятувати його ціною власного життя. Ідеалами цього надзвичайно колоритного героя були козацька воля, честь, любов до Вітчизни: «Як вода в Чорному морі не переведеться, поки світ — сонця, так і в Січі до віку вічного не переведуться лицарі». Познайомившись докладніше з цим героєм, відзначаємо його незалежну, гордовиту, а разом з тим і поетичну натуру, овіяну козацькою романтикою.

Відтворивши в образі Кирила Тура найкращі людські риси характеру, П. Куліш прагнув довести читачеві, що всупереч різноманітним публікаціям істориків, які зображували козацтво тільки з негативного боку, запорожці варті захоплення. Не тільки Кирило Тур, а й Пугач, для якого Запорізька Січ тримається на «давніх, предковічних звичаях», і Петро Шраменко, який зображений автором у народнопоетичному дусі, і Сомко — мудрий державний діяч — виписані автором з неперевершеною майстерністю.

І. Франко назвав «Чорну раду» П..Куліша «найкращим твором історичної прози в українській літературі». Це дійсно так, бо від ставлення кожного з героїв залежало майбутнє України. Образи славного козацтва є оздобою твору, який підніс українську літературу на новий щабель розвитку колоритним зображенням історичного минулого народу.