Почему роман дубровский можно назвать произведением о защите человеческой личности? нужен полный ответ спачибо заранее

В любое время можно встретить людей, которые попросту смирялись с силой и неизбежностью обстоятельств. Такие люди готовы принимать судьбу такую, какая она есть. В любое время есть люди, которые борются за свое счастье, эти люди не желают терпеть несправедливость, таким людям терять нечего. Именно с людьми такого типа мы знакомимся в романе Александра Сергеевича Пушкин под названием "Дубровский".

Данное произведение очень глубокое и интересное. На меня оно безусловно повлияло, чего только стоит идея, повороты сюжета, печальный финал и конечно же герои. Сильными и незаурядными личностями, я с уверенностью назову Кирилла Петровича Троекурова, Владимира Дубровского и Машу Троекурову. Между ними есть разница, тот же Троекуров от рождения человек неплохой, он имеет товарища небогатого помещика Дубровского. Троекурову свойственны человеческие порывы, хотя сам по себе он деспот и самодур. Этот персонаж является типичным барином-крепостником. Он считает себя выше других, знает что такое вседозволенность, порочность и невежественность.

Что касается Дубровского и Маши, то они натуры искренние, благородные, а также чистые о честные. Главная проблема романа, которую поднял Александр Сергеевич Пушкин - защита достоинства человека. Данная тема связана с героями этого произведения. Прежде всего данная проблема задевает семью Дубровских, ведь семья лишена родового поместья из-за Троекурова. Помещик на этом не остановился и покушается на достоинство и дворянскую честь. Дубровский уверен, что он прав, поэтому не слишком заботился о судебном деле заведенном против него Троекуровым. Именно из-за этой ошибки у него не получилось отстоять свои права. Дубровский не выдерживает схватки с соперником из иной "весовой категории" и умирает. Дубровский-младший продолжает дело отца и становится главой движения крестьян для вершения своего суда. Этот человек на мог стать настоящим головорезом, ведь его натура чистая и искренняя.

Перший, довоєнний період творчості видатного англійського драматурга Бернарда Шоу завершується п'єсою "Пігмаліон", сюжет якої взято з відомого античного міфу про великого скульптора Пігмаліона, що виліпив статую цілковитої краси. Палко закоханий у своє створіння, Пігмаліон силою свого почуття зміг вдихнути в Галатею життя, і міф закінчується їх щасливим союзом.

За Шоу, подібна історія в англійському суспільстві початку XX сторіччя виглядає інакше. Відомий вчений-лінгвіст Генрі Хіґгінс випадково зустрічається з вуличною квіткаркою Елізою Дуліттл і на парі зі своїм колегою, полковником у відставці Пікерінгом, береться за кілька місяців перетворити брутальну замазуру у світську жінку, "герцогиню".

Еліза — дівчина з характером, на життєвому дні намагається зберегти свою гідність і бореться за неї, уникаючи вад та поганих звичок, що притаманні середовищу, в якому вона живе. Тверезий погляд на життя, неабиякі здібності героїні допомагають їй швидко призвичаїтись до нових обставин, нового оточення. Піц час спілкування з новим колом людей Еліза усвідомлює себе як особистість, бачить безнадійність звичного існування, серцем починає відчувати несправедливу та жорстоку безвихідь долі, яка очікує людину з низів.

Перебуваючи в чужому будинку, дівчина за особистим образним порівнянням, — дитина в чужій країні: пройшов час, вона забула рідну мову і може говорити тільки мовою чужинців. "Навіщо ви відібрали у мене мою незалежність?" — ця думка — глибинна причина всіх страждань Елізи, яка може знести всі негаразди, але "розчавити себе не дозволить". І дівчина готова скоріше вчинити самогубство, ніж залишатись іграшкою чужих примх. Вона не погоджується бути "чужою лялькою". Приносити туфлі, розкладати папери — це не для її сильної і вольової натури. І хоча вона боїться майбутнього: "На що я здатна? Куди мені йти? Що робити? Що буде далі зі мною?" — все ж залишає будинок Хіггінса.

МОДЕРНИЗМ - 1. К нему относится символизм, акмеизм, футуризм, имажинизм. 3. Экспериментирование с уже существовавшими формами и стремление найти новую форму для произведений поэзии и прозы. 5. Эксперименты с языковыми средствами. 7. Исключительный интерес к личности вне её социальной принадлежности – одинокой и чуждой миру.

ПОСТМОДЕРНИЗМ - 2. Сочетание в одном тексте стилистически разных жанров и литературных эпох не с целью создать что-то принципиально новое в искусстве, а с целью повысить продажи - утилитарное отношение к искусству. 4. Попытка передать свое восприятие хаотичности мира сознательно организованным хаосом художественного произведения. 6. Скептическое отношение к любым авторитетам, тяготение к пародии.