Сочини рассказ " краски зимнего леса"

Когда наступает зима то кажется что всё блестит. Особенно когда снег на деревьях. Всё красивое хотя и белое. Ведь белый можно думать что он тусклый. Но это не правильно ведь белый это самый яркий из цветов. Но есть ещё много цветов. Например когда маленькая белка промелькнёт на хвойном дереве. Кажется, что солнышко скачет по ветке такое яркое. Когда медведь лежит в своей берлоге то кажется, что коричневый или серый камень лежит. Ещё бывает такое когда заец прыгает по снегу. Но он может скрытся зимой от лесы претварится сугробом. Ведь шёрстка у него белая как снег. Можно ещё много перечеслять цветов зимы но их слишком много!

Рік написання: 1917.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: громадянська.

Тема: лебідь втратив надію розбудити птахів – "вдарився об камінь, зранив собі груди, крила поломав".

Ідея: возвеличення того, що сонце зійшло і зграя все-таки прокинулась, піднялась у небо і полетіла у щасливий край, а також засудження того, що лебедя, який хотів розбудити птахів, ніхто в небі не згадав.

Римування: перехресне.

Віршовий розмір: п'ятистопний хорей із пірихієм.

Художні засоби: епітети ("вічна ніч", "пісня лебедина", "озера сині", "золоті краї"...); порівняння ("і летіла легко, наче біла хмара"); метафори ("ніч чорніла", "громи заграли", "сходив кров'ю своїх ран", "вирвалося сонне"...); символи (білий лебідь – символ боротьби за краще майбутнє; лебедина зграя – спільнота, що не дослухається до закликів; гниле повітря, гнила вода – символ несправедливого суспільства).

« Дзеркалом суспільства» називав театр великий письменник-сатирик Жан Батист Мольєр. «Зображуючи людей, ви пишете з натури, – говорив він. – Портрети їх повинні бути схожі, і ви нічого не досягли, якщо в них не впізнають людей вашого століття». Своїм основним завданням, завданням своєї творчості письменник вважав прагнення «дати на сцені приємне зображення загальних недоліків» і тим самим сприяти їх виправленню. А недоліків у сучасному йому суспільстві було досить багато – до такого висновку великий драматург прийшов гаючи за людьми, їх вчинками, бажаннями, пристрастями життя. У серці Мольєра все більше наростав протест проти соціальної несправедливості і недосконалості існуючого світу. І цей протест він висловлював на сторінках своїх творів. Увагу Мольєра, як автора комедій, залучали порушення норм людської моралі, відхилення від природних прагнень в ім’я надуманих цінностей. На його думку, фальшиві ідеали лежать в основі збоченої моралі. Саме тому він вимагав від людей справжньої моральної строгості, вміння підпорядковувати свої бажання і поведінку вимогам розуму.

Одним з яскравих реалістичних творів письменника стала комедія «Міщанин-шляхтич». В основу п’єси було покладено сюжет про багатого буржуа, готового в своєму прагненні до аристократичних титулів прийняти безглузде, фантастичне звання «мамамуші» і піддатися маскарадному обряду посвячення в це звання. Герой Мольєра, пан Журден – простодушний недалекий міщанин, який несподівано розбагатів і єдине бажання якого – стати дворянином. Для досягнення цієї мети герой готовий на будь-які приниження, він готовий виконувати найбезглуздіші поради тих, перед ким він схиляється. Його невігластво, довірливість і простодушність спонукали нахабного обманщика Доранта піддати Журдена «вихованню». Він обіцяє навчити героя манерам маркізів, закликає в усьому покластися на нього. Насправді ж ним керують виключно корисливі інтереси. Пройдисвіт грає не лише на прагненні міщанина стати дворянином, він підіграє недалекому простакові абсолютно в усьому, прагнучи отримати за свою «безцінну» до якомога більшу винагороду і таким чином збагатитися, не докладаючи особливих зусиль. Дорант користується бажанням Журдена доглядати за маркізою Доріменой . Для афериста це – прекрасна можливість влаштувати свято на честь своєї дами і добре поживитися за рахунок довірливого героя. Він вселяє Журдену, що маркіза до нього небайдужа, і тим самим підштовхує героя до активних і нерідко комічних дій .

Объяснение: