Дібрати цитати до івана та джулії .альпийска ?

Джулія Новеллі – італійка; скориставшись вибухом, як і Іван, вона втікає з табору. Письменник з любов’ю змальовує Джулію, підкреслюючи її красу, тендітність, витонченість: у неї чорні виразні очі, густе волосся, гнучка і струнка фігура, дзвінкий сміх. Завдяки образу Джулії Новеллі автор спонукає свого героя пройти перевірку коханням. «Альпійська балада» образ Івана В центрі розповіді – звичайний рядовий боєць Іван Терешка. Він родом з Білороусії, це фізично міцний 25-річний хлопець; знайома з дитинства селянська праця загартувала його, зробила сильним і витривалим. В полку  він нічим не виділявся серед інших піхотинців, за колишні бої отримав три подяки від командування та дві медалі «За відвагу» і думав, що на більше не здатний. Волею випадку Іван опинився в полоні у німців. Епізод полонення постійно переслідує його в нічних кошмарах  (адже тоді, за законом військового часу, здатися в полон автоматично означало стати на бік ворога, тобто зрадити Батьківщині. Не можна  допустити, щоб тебе взяли живим в полон. Недарма письменник загострює увагу на цій проблемі. “Нельзя срывать злость на пленных, — з гіркотою думає Іван, — плен – не проступок их, а несчастье, они не сдались в плен – их взяли, а некоторых даже сдали, предали – было и такое”. Івана Терешко, який і в таборі не дозволив себе затоптати, роздавити в нім людину, а після того, як ковтнув повітря свободи і любові, що став ще сильніше, твердіше духом, — він готовий до смертельної сутички з фашистами. Доля підготувала цій людині щось страшніше за смерть: «вибір» Івана, можливо, найнестерпніший для людини, найстрашніший з усіх, які є в повістях Бикова. 

Головним персонажам повісті «Дорогою ціною» притаманне прагнення свободи, причому свобода має для них настільки важливе значення, що вони ладні віддати за неї будь-що. Бажання не тільки формальної свободи дій, а й бажання мати свободу вибору, духовну свободу властиве Остапові та Соломії.

Остап та Соломія люблять землю та працю на землі, проте вони хочуть працювати на себе, на своє майбутнє, нехай і тяжко працювати. Кріпаччина унеможливлює щасливе існування людини, адже вона с антигуманною за своєю суттю. Обидва герої ненавидять кріпосний лад, він неприйнятний для них своєю принизливістю.)

Героям властива неабияка порядність, взаємодо вони надають одне одному підтримку, ладні життя віддати одне за одного. Соломія не пересічна жінка. Вона активна, дієва, не здатна примиритися з несправедливістю, готова діяти, боротися за своє щастя та за свою долю. Соломію можна вважати надзвичайно сильною особистістю, хоча вона й не втрачає жіночності у будь-яких своїх діях. Вона мужня та рішуча, в її мужності є також своєрідна краса.

Остап надзвичайно сильна людина, він справжній чоловік, який

відчуває відповідальність за себе, за свій б життя та за тих, хто близький йому. Він здатний піти на ризик, аби тільки здобути жадану свободу для себе та Соломії. Його не можна зламати, скорити, він прагне здобути свободу будь-якою ціною.

Основные события разворачиваются после появления в доме профессора дворняги Шарика. Его характер удивительным образом созвучен «гомо советикусу» : пес готов на все ради куска колбасы, у него вздорный и агрессивный характер. Проходя мимо швейцара, Шарик думает: «Вот бы тяпнуть его за пролетарскую мозолистую ногу» . А на чучело совы он смотрит с такими чувствами: «А сова эта – дрянь. Наглая. Мы ее разъясним» . 
Профессор, увлеченный наукой, не замечает, какого монстра привел в дом. В порядке эксперимента он пересаживает Шарику семенные железы человека, мечтая облагодетельствовать человечество. На глазах изумленного ученого пес постепенно превращается в человека. Шарик, или уже Полиграф Полиграфович Шариков, быстро находит в человеческом обществе свою социальную нишу. Все происходит, как в советском государстве: низы, дорвавшись до власти, начинают теснить все, что раньше занимало это социальное жизненное пространство. В результате сам его «родитель» Преображенский чуть ли не оказывается на улице, и лишь его старые связи его от беспредела Шарикова. 
Булгаков показывает психологический тип русского ученого, который еще не сталкивался со всеми «прелестями» большевистского режима. Его еще гладили по шерстке. Но он, увлекшись своими разработками, не заметил, что сам создал себе такого представителя суровой власти. 
Шарик буквально сживает ученого со свету. За смехотворностью сюжета стоит глубокая трагедия русской научной интеллигенции, которая в те годы невольно большевикам укрепить свои позиции. Шариковы постепенно выдвинулись во все высшие эшелоны власти и стали не только отравлять судьбу нормальным людям, но и решать ее. Они стали определять и внешнюю политику страны. 
Профессор в позднем раскаянии сетует на свою ошибку: «Я заботился совсем о другом, об евгенике, об улучшении человеческой породы. И вот на омоложении нарвался» . Осознав свою роковую ошибку, профессор становится участником преступления: по совету Борменталя они решают избавиться от Шарикова и освободить человечество от этого кошмара. 
Профессор решается еще на одну операцию и возвращает Шарикова в прежнее состояние. 
Финал повести, однако, не благополучен, ибо за стенами дома профессора, где мирно дремлет пес Шарик, осталось много зараженных микробом Шарикова людей, и они еще натворят в стране много горьких дел.