Сочинение на тему " семьи мелеховых"

В романе «Тихий Дон» М. Шолохов с большим мастерством показал трагические моменты в революции и гражданской войне и совершенно по-новому, опираясь на исторические материалы, свой собственный опыт, воспроизвел истинную картину донской жизни, ее эволюцию. «Тихий Дон» называют трагедией-эпопеей. И не только потому, что в центре поставлен трагедийный характер – Григорий Мелехов, но и потому, что роман от начала до конца пронизывают трагические мотивы. Это трагедия и тех, кто не осознал смысла революции и выступил против нее, и тех, кто поддался обману. Это трагедия многих казаков, втянутых в Вешенское восстание в 1919 году, трагедия защитников революции, гибнущих за народное дело.

Трагедии героев разворачиваются на фоне переломных для нашей страны событий – старый мир до основания разрушен революцией, ему на смену идет новая социальная система. Все это и обусловило качественно новое решение таких «вечных» вопросов, как человек и история, война и мир, личность и массы. Человек для Шолохова – самое ценное, что есть на нашей планете, а самое важное, что формированию души человека, – это, прежде всего, его семья, дом, в котором он родился, вырос, где его всегда будут ждать и любить и куда он обязательно вернется.

«Мелеховский двор – на самом краю хутора» , – так начинается роман, и на протяжении всего повествования Шолохов рассказывает о представителях этой семьи. Жизнь обитателей дома предстает со страниц эпопеи в переплетении противоречий и борьбы. Вся семья Мелеховых оказалась на перекрестке больших исторических событий, кровавых столкновений. Революция и гражданская война вносят крутые перемены в сложившийся семейно-бытовой уклад Мелеховых: рушатся привычные родственные связи, рождаются новые мораль и нравственность. Шолохову с большим мастерством удалось раскрыть внутренний мир человека из народа, воссоздать русский национальный характер эпохи революционного времени. Через двор Мелеховых проходит линия обороны, его занимают то красные, то белые, но отчий дом навсегда остается тем местом, где живут самые близкие люди, всегда готовые принять и обогреть.

В начале повествования автор знакомит читателя с главой семьи – Пантелеем Прокофьевичем: «Под уклон сползавших годов закряжистел Пантелей Прокофьевич: раздался в ширину, чуть ссутулился, но все же выглядел старичком складным. Был сух в кости, хром (в молодости на императорском смотру на скачках сломал ногу) , носил в левом ухе серебряную полумесяцем серьгу, до старости не слиняли на нем вороной масти борода и волосы, в гневе доходил до беспамятства... » Пантелей Прокофьевич – истинный казак, воспитанный на традициях доблести и чести. На этих же традициях он воспитывал своих детей, проявляя порой черты крутого характера. Глава семейства Мелеховых не терпит непокорности, но в душе добрый и чувствительный. Он умелый и трудолюбивый хозяин, умеет рачительно вести хозяйство, сам работает от зари до зари. На него, а еще в большей мере на его сына Григория, ложится отсвет благородной и гордой натуры деда Прокофия, бросившего некогда вызов патриархальным нравам хутора Татарского.

1. Какой дворянский титул носил отец Бэлы ?
г) князь
2. Укажите кличку коня, за которого Азамат продал Бэлу.
б) Карагёз
3. Укажите место, где происходила история любви Печорина и Бэлы?
а) в крепости за Тереком
4. Где Печорин впервые увидел Бэлу?
а) на свадьбе
5. От чьего лица рассказана история Бэлы?
б) Максим Максимыч
6. Укажите причину, по которой автору-рассказчику пришлось заночевать на станции у подножия Крестовой горы?
а) приближалась буря
7. Когда происходят события, описанные в повести «Максим Максимыч»?
б) после истории с Бэлой
8. Куда отправлялся Печорин, когда Максим Максимыч встретился с ним во второй раз?
в) в Персию
9. Когда произошла встреча Печорина и Максима Максимыча после того, как слуга доложил о нахождении старика в гостинице? (глава «Максим Максимыч»)
г) наутро
10. На что автор-рассказчик обращает особое внимание в странной внешности Печорина? (глава «Максим Максимыч»)
в) глаза

Згубний вплив грошей за п’єсою І. Карпенка-Карого «Сто тисяч» У піснях – історія мого народу Підтримайте або спростуйте тверджен­ня: «Не роби іншому того, чого не бажаєш собі». Підтримайте або спростуйте тверджен­ня: «Щастя — це казкова жар-птиця, за якою женеться людина і яку ніколи не впіймає». Підтвердьте чи спростуйте твердження про те, що характер людини творить її долю. Мій робочий день Мій улюблений герой в оповіданні В. Винниченка «Федько-Халамидник» Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) А вже весна, а вже красна! Підтвердьте чи спростуйте твердження: «Сильного доля веде — слабкого воло­чить». У п'єсі І. Карпенка-Карого «Сто тисяч» переконливо показано, що можуть зробити з людиною гроші, до якого морального падіння її довести. Головний персонаж твору — Герасим Калитка — простий се­лянин, який тяжким трудом і визискуванням нажив досить великі гроші. Ще відчувається, що колись він мав добрі нахили: сам постійно працює, любить землю. Про це свідчать його слова: «Ох земелько, свята земелько — Божа ти донечко!» Але жадоба грошей, бажання ще більше розбагатіти перетворюють добрі риси Калитки на вади. Він не тільки працює сам, а й буквально замучує роботою родину і наймитів. Він сам про це говорить: «...Недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає...» Синові Герасим не дає найменшого перепочинку і вирішує його долю згідно тільки зі своїми планами наживи. Хіба ж це нормально, коли людина спершу погоджується одружити сина з наймичкою, а потім вирішує посватати для нього дочку багатія, та ще й відверто заявляє: «Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу... Мені треба невістку з приданим, з грішми»? Виявляється, що посватати Мотрю Герасим обіцяв лише для того, «щоб вона старалася на роботі». Взагалі у ставленні до наймитів Калитка проявляє себе як надзвичайно жорстока і скупа людина. Жадоба збагачення відбирає у нього всі людські почуття. Він не дає робітникам ні поспати, ні нормально поїсти, н Богу, хоча молитва тоді була святою справою. Причому сам Калитка не вважає свою поведінку неправильною, а навпаки, пишається нею: «Вже ж я їм і отченаша даю! Як затоплю, то зараз і на землі». Дії Герасима стають дедалі безглуздішими і жорстокішими, свою скупість він не дає робітникові взяти з собою на працю шматок хліба: «Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають». Щоб не трудити в неділю коней, Ка­литка примушує дружину йти пішки три версти до церкви. Він не спить ночей через заздрощі до сусіда Жолудя, який, на думку Тераса, розбагатів нечесним шляхом. Зі свого кума Савки Калитка вимагає не лише відсотки з позичених грошей, а ще й запродаж на його воли. Та й сам Савка зізнається, що за гроші й душу чортові ладен продати. Саме через гроші Савка погоджується на фінансову махінацію і навіть погрожує Герасиму ножем. Через ці ж гроші немає спокою в його родині: «А ми з старою тілько лаємось і все через гроші: того нема, другого нема — і раз у раз гир-гир-гир, гар-гар-гар!» Щоправда, Савка врешті зміг отямитись, і приклад Герасима ав йому доброю наукою: «Буде здоров'я, будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж Бог дає». Для Калитки ж шансів на видужування немає. Гроші згубили його остаточно. Він не задумується над тим, що його махінації з фальшивими грішми — це злочин. Його не може зупинити навіть страх суду — настільки сильна в ньому жадоба грошей і прагнення помститися Пузиреві за зневагу. Усі мрії Герасима крутяться навколо одного й того ж: «...Всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина! Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!.. Отоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, чирва світить!» Саме тому втрата грошей для Калитки стає катастрофою. Навіть після того, як його витягли з петлі, Герасим упевнений: «Краще смерть, ніж така потеря». Але якщо розі­братися, то що він втратив? Не свою землю, не все майно, а «Смоквинову землю», яка йому не належала. От що з людиною зробили гроші! Та й на інших персонажах п'єси позначився їх згубний вплив. Наприклад, Роман уже йде шляхом батька і легко відмовляється від одруження з Мотрею. Він не має почуття власної гідності, тому спершу турбується, чи не обдурять їх з приданим, а потім, коли його не пустили і в хату до Пузиря, все ж залишається у нього на кухні купити свиней. Так само і Мотря: їй відмовили в одруженні, але вона все одно погоджується вийти за Романа. Отже, на прикладі багатьох персонажів І. Карпенко-Карий пе­реконливо показав, як спотворюють людську душу гроші, якщо людина не вміє опиратися їх згубному впливові.