Сочинение на тему , , добрые дела костакиса в сказке змениное деревце, ,

Извени я не читал такой сейчас прочитаю и напишу

                              заяц                                                                                     Это было в сентябре Из полынного островка выскочил заяц и,как шар,покатился по полю.Ястреб кинулся на зайца.Заяц быстро перевернулся на спину и ударил хищника задними лапами.Я затаил дыхание и стал наблюдать за поединком,не зная,что придумает заяц при очередном нападении ястреба.
   И тут заяц покатил по прямой дорожке прямо на меня.Подбежав почти вплотную, он присел.Ястреб не решился напасть на зайца и взмыл  ввысь.Я пошёл по дороге.Вслед за мной заковылял и заяц.Так и дошли мы с зайцем до опушки.Но,как только до леса осталось шагов 20,заяц пустился на утек

 Живучість образу Журдена
      
      Читаючи комедію Мольєра "Міщанин-шляхтич", мимоволі думаєш, що великий драматург якимось містичним чином побачив і наш час - сучасних Журденів, коли люди неосвічені, часом навіть малограмотні, прагнуть здобути і титул, і владу. Журдени ніколи не вмруть, поки існуватимуть ті, хто вважає, що можна купити те, що не дано природою. Подекуди герой Мольєра викликає навіть співчуття - адже він хоче чогось навчитися! Але те, як він це робить, викликає тільки сміх. У нього немає найголовнішого - природного розуму, природного здорового глузду, який є навіть у простого селянина. Він заводить дружбу з людьми, що потихеньку обкрадають його. Він приймає авантюриста Доранта, тому що в того є титул і гарні манери, і відштовхує чесного Клеонта, тому що гой не дворянин. Він носить коштовний, але смішний і чудернацький одяг... Ну чим не "новий росіянин" із сучасного анекдоту?
      Але, яким би смішним не був Журден зі своїми претензіями на дворянство, він усе-таки виший від своєї жінки, що заперечує освіту взагалі. Інша річ, що в прагненні наслідувати дворянство зовні, він одягається в безглузді убрання ("Усі добродії так носять"), безглуздо поводиться ("Егей, два моїх лакеї!"). Але повернемося до нашого часу. Хіба не нагадує це тих, хто "із бруду в князі"? На жаль, дурість людська не знає меж. "Не місце прикрашає людину, а людина місце"; "Як не коваль, то й рук не погань" - ці і подібні до них прислів'я дуже мудрі. Мольєр говорить нам: головне не в титулі і не в гарних манерах, за ними можуть ховатися безпросвітна дурість і неуцтво.
      На жаль, журдени жили, живуть і житимуть. Вони будуть намагатися купити собі розум, манери, родовід або щось подібне. Але Мольєр ще понад триста років тому показав, до чого це все приводить.