Характеристика действующих лиц в произведении тоска

Главный герой рассказа Иона Потапов - старый извозчик, недавно похоронивший сына. Его постоянно одолевают грусть и тоска, на сердце тяжело и хочется выговориться. Он постоянно пытается завести разговор со своими седоками, но непрерывно натыкается на стену равнодушия и холодности.

Писателю мастерски удается передать образ и настроение героя, который кажется маленьким заблудившимся мальчиком, на которого всем окружающим просто наплевать. Дворянам, озабоченным своими проблемами, нет никакого дела до какого-то бедного извозчика. Их души и сердца пусты, холодны и не к состраданию. И даже коллега Ионы Потапова - молодой извозчик, проснувшийся, чтобы попить воды, остается глух к душевному порыву старика.

По мере развития сюжета чувства извозчика открываются нам все больше и глубже. Читателю передается его одиночество, особенно ближе к концу произведения, когда автор делает упор на том, что Ионе Потапову НАДО рассказать о болезни сына, о похоронах, о дочери в деревне и много о чем еще. «Слушатель должен охать, вздыхать, причитывать…» В этом предложении открывается вся потребность бедного старика в стороннем участии, в поддержке и сострадании. И пусть это сострадание и не будет идти от самого сердца, но даже малейшая его видимость может человеку справиться со своим горем.

В итоге Иона открывается своей лошадке, и этим Чехов показывает, что в нашем мире животные гораздо участливее человека. И пусть не сможет эта лошаденка ничего сказать, но зато не отвернется от тебя, не упрекнет, не уйдет в трудную минуту.

Рассказ, как большинство произведений Чехова, пропитан духом реализма. Действительность предстает перед нами такой, какая она есть, без всяких прикрас. И, к сожалению, эта действительность оставляет желать лучшего. С одной стороны, это несправедливость социального устройства: возможно, если бы извозчик был богат, то его сына смогли бы вылечить, и трагических последствий можно было бы избежать. С другой - человеческая черствость: прояви хоть один из попутчиков Ионы Потапова участие к его горю, и на душе у обоих стало бы чуточку светлее.

Рассказ «Тоска» еще раз доказывает, что Антон Павлович Чехов настоящий мастер слова. Несмотря на небольшой объем произведения, автор не забывает о деталях. С первых секунд чтения настолько погружаешься в обстановку рассказа, что как наяву представляешь кружащиеся в свете фонаря снежинки, неподвижного заснеженного извозчика с его лошадкой, слышишь уличный шум и крики прохожих. Невозможно не проникнуться участием к главному герою, не получается остаться равнодушным.

Данное произведение классика актуально и по сей день. Люди в суматохе дней, под гнетом собственных забот забывают о тех, кому необходимо простое человеческое тепло. А насколько проще было бы жить, если бы у каждого из нас нашлось хотя бы одно ласковое слово для человека, нуждающегося в поддержке... 

Главный герой как писал выше человек он был прав

Людина сама створює власне життя — з реального та мрії, із бажаного та випадкового. Це її спілкування з навколишнім: або бажання бути таким, як усі, або сліпе підпорядкування законам буття та суспільства, або сміливість стати "білою вороною", знайти свій шлях. Це модель власного життя — обрання заняття, погляд на майбутню сім'ю, навіть омріяний образ коханого. Саме від тебе залежить чудовий, неповторний візерунок мозаїки твого життя. Вічність та яскравість його кольорів. Вузлики на зворотному боці. Можна вибирати журавля у небі, невагомість і тепло сонячного проміння, а можна — синичку в руці, відчутну коштовність золота й мідяків у жменьці.

Але найголовніше, на мою думку, — це дар розуміти інших: не заздрити, принижуючи інших, підганяючи високе під свій ранжир. Тоді, може, й ти колись почуєш дивну мелодію, піднімешся над землею і відчуєш себе хоч на годину чарівником.

Маленьке село Каперна, де все знають один про одного, де звикли до буденності й розважають себе пустими балачками та байками, де діти змалку лаються, бо не уявляють інших відносин, де навіть на море дивляться просто як на місце для заробітку.

Усі, звичайно, дають хліба й сірників у борг жінці, що опинилася у скрутному становищі, але ніхто не подасть руку до не захистить від німих докорів, від глузливої пропозиції шинкаря Менерса, що зазіхнув на єдине багатство жінки — її любов до чоловіка.

Із смертю дружини світ для Лонгрена стає темнішим і душним, бо з нього підуть ще улюблена робота й кораблі. Може, тому й обрав він таку справу — робити "морські" іграшки, що це було якоюсь хвірткою у минуле, якимось відблиском колишнього щастя?

Дивіться також

"Пурпурові вітрила (Червоні вітрила)" (повний текст)

"Пурпурові вітрила (Червоні вітрила)" (скорочено)

Чим Грей відрізнявся від своїх батьків? (та інші запитання)

Біографія Олександра Гріна

Він не подасть руку дружби селянам, нічого не візьме у цьому суспільстві, навіть дрібниці — і це дратуватиме. Але й не підніме руку помсти — це просто не зрозуміють як слід. Навіть те, що він, дивлячись у бурю на свого кривдника, що відпливає у човні без весел, не кричав, не лаявся, а просто мовчав, — теж поставлять йому в провину. Серед лінивих, сонних душею і тому жорстоких людей важко бути іншим, але в тому й сила й краса справжньої людини, щоб не стати таким, як вони.

Хто б з них знав, що Лонгрен переживатиме цей випадок з Менерсом, свою усвідомлену пасивність тоді, на причалі, не спатиме ніч! Мешканцям Каперни не зрозуміти, як вичавлює він із себе ті краплини жорстокості, що примусили зробити "чорну іграшку"...

їм не зрозуміти також ту силу добра й мудрості, що не дозволить відняти у дитини іграшку-мрію, казку про чарівний корабль: "Щодо пурпурових вітрил Думай, як я: будуть тобі пурпурові вітрила". До речі, сам колір вітрил у мешканців Каперни втратить свій світанковий відблиск, перетворившись на грубий червоний, як їхні прості, брутальні історії, п'яні співи і повна неспроможність до вигадок...

Мабуть, сама доля за всі випробування повинна винагородити Ассоль пославши їй назустріч Грея...

Щирий та рішучий хлопець, що не може спокійно дивитись, як на полотні відомого майстра стирчать цвяхи з рук розп'ятого Христа і ллється кров, який не пошкодує для Щастя служниці власної скарбнички, а, побачивши у домашній бібліотеці картину з кораблем у бурхливому морі, закохається у море одразу й назавжди. Шляхетний юнак, який на крилах високої мрії здолає всі перешкоди, заслужить повагу капітана й розуміння матері, навчить її не тільки боятися за нього, але й чекати на нього й молитися за свого сина-мандрівника. Капітан-романтик, що вибирає вантаж на свій "Секрет" не за вигідний фрахт, а за його відповідність живій уяві.

Саме він, почувши незвичайну історію про дівчину і зрозумівши, що за люди оточують її в Каперні, ні на мить не вагатиметься, що Ассоль повинна одружитися саме так, як колись напророкував старий мандрівник. Може, тому він не торгується у крамниці, купуючи шовк на нові дивовижні вітрила, що те почуття, яке зростає в ньому, не має ціни? Саме тому "всі ці дні він був на тій щасливій висоті духовного зору", що поєднала його чудо з душею музики і привела на корабль оркестр вуличних музик, які змушують плакати прості серця і звучати кращі струни у душі кожної людини.

Грей зрозумів "одну нехитру істину. Вона в тому, щоб робити так звані дива своїми руками. Коли для людини головне — отримати дорогий п'ятак, легко дати цей п'ятак, але, коли душа приховує зернятко полум'яної рослини, — дива, зроби їй це диво, якщо ти в змозі".

Треба зрозуміти, що є "дива на землі: посмішка, веселість, прощення та вчасно мовлене, потрібне слово. Володіти цим — значить володіти всім".

Чудо перемоги романтичної мрії над законами буденного світу (за феєрією О. Гріна "Пурпурові вітрила")

Рік написання – 1833 Жанр: віршована балада Тема: роздуми поета про майбутнє життя.

Ідея: зображення всих негараздів та випробувань людського життя.

Твір «Човен» Є. Гребінки є однією з перших оригінальних балад у новій українській літературі. Вміщений він у першій збірці письменника «Малороссийские приказки» й позначений виразними рисами романтизму. Вірш «Човен» має автобіографічний характер роздумів молодого поета, що вирушає з рідного хутора в Петербург, мовби кидається в піняві хвилі розбурханого житейського моря, яке спочатку грається, а там і нещадно розбиває одинокий човен. Романтизовано схвильована розповідь досягається засобами народної поетики; хвилі – «мов чорнії гори», хмари – «як темная нічка», громи гуркотять – «мов голос небесної кари», «пустують по піні мавки». Проте у автора відсутнє відчуття приреченості…