Шэрон дрейпер давай поговорим краткое содержание

Книжка «Привет, давай поговорим» рассказывает о девочке Мелоди, сраженной церебральным параличом. С рождения она не может ни ходить, ни говорить. Несмотря на это у Мелоди великолепный ум, фотографическая память и даже к синестезии – ощущению цветов и запахов, когда слушаешь музыку. Мелоди борется со своей болезнью. Она осваивает компьютер, с которой сможет говорить, пытается подружиться с другими детьми и, даже когда ребята предают ее, не падает духом. 
Иногда по ходу книги за Мелоди становится очень обидно. Например, когда Мелоди было семь лет, ее рыбка Олли выбросилась из своего аквариума. Мелоди опрокинула на рыбку аквариум, чтобы дать ей хоть немного воды, а мама Мелоди подумала, что ее дочка опрокинула аквариум вместе с рыбкой.
В пятом классе Мелоди начинает ходить на инклюзивные уроки – уроки с обычными детьми. Там у Мелоди наконец-то появляется подруга Роуз. Мелоди сравнивает ее с настоящей розой, но еще не знает, есть ли у нее шипы. Но Роуз смеется над Мелоди вместе со всеми, вместе со всеми предает ее.
Я уже два раза упомянула предательство. Дело вот в чем. Каждый год в городе проводится состязание вундеркиндов и Мелоди попадает в команду своей школы, потому что она действительно самая умная. Ее команда выигрывает в городском туре (в основном, благодаря Мелоди) и должна лететь в Вашингтон. Но когда Мелоди приезжает в аэропорт, оказывается, что рейс отменен из-за непогоды, а ее команда улетела раньше, потому что одноклассники еще до этого собрались в кафе позавтракать и сразу же оттуда приехали в аэропорт. И никто не предупредил Мелоди, не позвонил ей. Даже Роуз. А как Мелоди была счастлива когда они ехали с папой в аэропорт! Ее папа заснял все «для истории». Мелоди тогда подумала, что этот день она не забудет, даже если захочет, поскольку у нее останется запись. И она действительно его не забыла, но совсем по другой причине.
Я так много написала про предательство, потому что эта тема меня особенно затронула, однако в книге есть и другая важная тема – тема любви, которая творит чудеса: подруга мамы Мелоди, их соседка миссис В Мелоди пересилить ее болезнь.
В книге нет картинок, но, я думаю, они и не нужны. Ведь умные мысли Мелоди и так все объясняют, от них и улыбнешься, и заплачешь. Картинки тут бы только мешали.
Хотя на книжке «Привет, давай поговорим» написано «от 10 до 14», я советую ее прочитать всем, кто еще не читал. Эта книжка – в списке моих самых любимых, и она будет там оставаться еще очень долго.

Усе в житті людини має важливе значення, навіть найменша дрібничка. Здавалося б, звичайнісінький собі жест, посмішка чи вираз обличчя... Але скільки цікавої інформації про людину вони можуть повідомити оточуючим. Те ж саме можна простежити і в літературі. Розкрити краще зміст твору допомагає художня деталь. Це один із Засобів, що допомагає письменнику створити чіткий образ, точно змалювати якийсь предмет, явище або характер персонажа. Приміром, художню деталь використовував у своїх творах видатний російський письменник Антон Павлович Чехов, якого по праву вважають неперевершеним майстром оповідання. Саме використання художньої деталі робить його твори такими цікавими та зрозумілими.

Объяснение:

Автор пише, що від товстого «пахло хересом і флердоранжем», тобто дорогим вином і парфумами, а від тонкого — «шинкою і кавовою гущею». У XIX ст. небагаті чиновники, купці та міщани, щоб не витрачати гроші в дорозі, зазвичай брали із собою з дому шинку. А дешеві сорти кави, яку, очевидно, щойно випив герой, мали забагато кавової гущі, тобто відходів цього напою. І уважний читач за цими деталями-натяками бачить, що товстий і тонкий — птахи різного польоту.Цікавою деталлю є й те, як тонкий розмовляє. Щойно він дізнався, що його шкільний товариш є таємним радником (а це приблизно відповідає посаді сучасного міністра), як його розмова різко змінюється. Спочатку він звертається до товстого на «ти», пригадує дитинство і розповідає про своє життя, використовуючи звичайну й доречну в цій ситуації розмовну лексику. Коли ж тонкий дізнається про високу посаду товстого, його мовлення миттєво й різко змінюється. До свого шкільного товариша він запопадливо звертається на «ви», вживає книжково-канцелярські штампи, неначе вони не на вокзалі, а в офіційній обстановці: «Милостива увага вашого превосходительства… ніби життєдайна волога…»До багатьох слів додає «с»: «приємно-с», «хі-хі-с», «ви-с». Цим тонкий хотів підкреслити своє особливе шанування високого чину товстого.