Краткий пересказ илья муромец вышел на свободу для читательского дневника

По приказу кн. Владимира Илью Муромца сажают в погреб , но дочь князя не оставила в беде Илью, всё время что он сидит в погребе она его кормит и поит. А в это время , Калинин царь решил захватить Киев . Перед походом на Киев он написал Владимиру, в письме просит подготовиться к приходу его войска, князь в ответном письме просит 3 года для подготовки. Срок истекает и тут Владимир , думая , что Ильи Муромца нет в живых, начинает сожалеть о своём поступке. Но дочь князя говорит, что И.М. жив. Илью выпускают и он , позабыв все обиды, отправляется на поиски святорусских богатырей, чтобы просить у них в войне с Калининым. Богатыри обижены на кн.Владимира и поэтому отказывают Илье. Тогда Илья один отправляется на войну и удача на его стороне, но конь Ильи рассказал , что татары наделали подкопов, в один из которых Илья потом и угодил. Так Илья оказывается в плену. Калинин- царь приглашает Илью перейти на их сторону, но Илья отказывается и , выходя из шатра, продолжает войну с татарами. Во время боя , одна из стрел попала к святорусским богатырям и они пришли на Илье. Победа над татарами одержана. Калилн - царь попадает в плен, а потом и в Киев, где даёт обещание платить дань Киеву. 

На рассвете следующего дня Лиза в крестьянском наряде выходит из дому и направляется в сторону Тугилова. роще на неё с лаем бросается легавая собака, подоспевший молодой охотник отзывает пса и успокаивает девушку. Лиза прекрасно играет свою роль, молодой человек вызывается ее проводить и называет себя камердинером молодого Берестова, но Лиза распознает в нем самого Алексея и уличает его. Себя она выдаёт за дочь прилучинского кузнеца Акулину. Сметливая крестьянка очень нравится Алексею Берестову, он хочет увидеть ее опять и собирается посетить ее отца-кузнеца. Перспектива быть уличённой пугает Лизу, и она предлагает молодому человеку встретиться на следующий день на этом же самом месте

Молода неаполітанська вдова Діана перебуває в сум’ятті: її серцем заволодів секретар Теодоро. Намагаючись розібратися в почуття, графиня де Бельфлор зызнається собі, що якби цей розумний, красивий чоловік був від народження знатним, то вона дозволила б йому наблизитися до себе. Ситуація ускладнюється тим, що Теодоро симпатизує служниці Марселі: справа явно йде до весілля. Спроби впоратися з любов’ю Діані не вдаються: від імені неіснуючої римської подруги вона пише листа-зізнання Теодоро оцінити послання і переписати його «своєю рукою». Молода людина здогадується про справжні причини, що стоять за листом, але в той же час усвідомлює, що між ним і графинею – прірва. Дістається і Марселі: знемагаючи від ревнощів, Діана наказує замкнути служницю на кілька днів у своїй опочивальні.

Для Теодоро наступають важкі дні: графиня то дає йому надію, то жорстко відштовхує. Його відносини з Марсель руйнуються, і дівчина в помсту намагається наблизити до себе слугу Фабьо. У якийсь момент Теодоро не витримує і вихлюпує на господиню все накопичені емоції, дорікаючи її в тому, що графиня поводиться, як собака на сіні. Розмова на підвищених тонах закінчується ляпасами, якими Діана «нагороджує» свого секретаря гає за цією сценою граф Федеріко – один з шанувальників графині – він розуміє, що за спалахом Діаніниної люті стоїть пристрасть.

Граф Федеріко і маркіз Рікардо, давно і марно намагаються розтопити крижане серце молодої вдови, вирішують, що фаворита Діани потрібно прибрати з дороги. Вибравши на роль «головоріза» слугу Трістана, вони пропонують йому триста ескудо за вбивство Теодоро. Трістан з готовністю бере завдаток і негайно повідомляє товаришеві про підступний задум поклонників графині. Теодоро вирішує покинути палац Діани; прийшовши до пані, він дозволу виїхати в Іспанію. Графиня, сподіваючись, що розставання до й позбутися від серцевих мук, визнає його намір розсудливим. Але прощання затягується: Діана то Теодоро піти, то знову повертає.

Тим часом Трістан приступає до реалізації плану, який, за його задумом, повинен з’єднати графиню і секретаря. Він прямує до палацу старого графа Лудовіко. Двадцять років тому граф відправив на Мальту єдиного сина на ім’я Теодоро; хлопчик потрапив в полон до маврів, і з тих пір старий нічого про нього не чув. Представившись Лудовико грецьким купцем, Трістан повідомляє, що його син, який пережив багато пригод, знаходиться в будинку графині де Бельфлор. Лудовико негайно відправляється до палацу Діани. Побачивши Теодоро, він впізнає в ньому себе в юнацькі роки і оголошує спадкоємцем усіх своїх володінь. Секретар збентежений і розгублений; залишившись наодинці з Діаною, він зізнається, що історію з знайденим сином придумав Трістан. Однак для графині це вже не має значення: вона радіє тому, що між ними більше немає станових бар’єрів, і повідомляє всім оточуючим, що відтепер Теодоро – граф і її чоловік.