Синквейн на тему станционный смотритель

Мені завжди подобалися розумні, мужні, сміливі, благородні і шляхетні особистості. Саме таким є титан Прометей. Він був сином Зевса та богині справедливості Феліди. Титан завжди співчував людям, які жили в холоді й голоді, не вміли будувати житла, боротися з хворобами, не знали ремесел. Прометей викрав вогонь із кузні Гефеста на Олімпі і в порожнистій очеретині приніс його людям. Захисник смертних навчив їх користуватися вогнем і врятував від загибелі. Цей вчинок дуже розгнівив Зевса. Він наказав прикувати Прометея до Кавказької скелі, що знаходилася на краю світу. Та цього громовержцю видалось замало. Щодня хижий орел прилітав до титана, роздирав гострими пазурами його тіло та викльовував печінку. За ніч рани загоювалися, та наступного ранку тортури повторювалися. Так тривало тисячі літ.

Мене вразили терпіння та мужність героя. По суті, Прометей знав наперед, що з ним станеться, адже володів даром передбачення. Але він не схибив, не благав про помилування, не підкорився Зевсу. Любов до людей керувала нескореним титаном.

Тож Прометей — один із найвеличніших і героїчних образів у міфологічній літературі. Тому його оспівують у літературі, музиці, художники увіковічнюють його в камені, щоб донести велич і славу видатного титана до наступних поколінь.

Николай Васильевич Гоголь описывает дворец императрицы Екатерины через впечатления кузнеца Вакулы: " Кареты остановились перед дворцом. Запорожцы вышли, вступили в великолепные сени и начали подыматься на блистательно освещенную лестницу.

— Что за лестница! — шептал про себя кузнец, — жаль ногами топтать. Экие украшения! Вот, говорят, лгут сказки! кой черт лгут! боже ты мой, что за перила! какая работа! тут одного железа рублей на пятьдесят пошло!

Уже взобравшись на лестницу, запорожцы первую залу. Робко следовал за ними кузнец, опасаясь на каждом шагу поскользнуться на паркете три залы, кузнец все еще не переставал удивляться. Вступивши в четвертую, он невольно подошел к висевшей на стене картине. Это была пречистая дева с младенцем на руках. «Что за картина! что за чудная живопись! — рассуждал он, — вот, кажется, говорит! кажется, живая! а дитя святое! и ручки прижало! и усмехается, бедное! а краски! боже ты мой, какие краски! тут вохры, я думаю, и на копейку не пошло, все ярь да бакан; а голубая так и горит! важная работа! должно быть, грунт наведен был блейвасом. Сколь, однако ж, ни удивительны сии малевания, но эта медная ручка, — продолжал он, подходя к двери и щупая замок, — еще большего достойна удивления. Эк какая чистая выделка! это всё, я думаю, немецкие кузнецы, за самые дорогие цены делали…»

Объяснение:

страницу точно не знаю)