Как вы понимаете пословицу: кто скоро , тот дважды .

Іван Сила – реальна постать, український боксер, важкоатлет, що був визнаний найсильнішою людиною на Землі у минулому столітті. Про цю людино було знято фільм та написано О. Гаврошем твір, що має назву «Неймовірні пригоди Івана Сили». У цій казці розповідається про різні реальні та вигадані уявою автора події, що стались у житті Івана.

      Іван був народжений у багатодітній родині, у досить ранньому віці змушений був покинути батьків та податися на заробітки до міста. Саме у місті почалися його справжні пригоди. Тут він влаштувався працювати вантажником, де, завдяки своїй силі, порався за половину робочого дня. На вокзалі важкоатлет познайомився зі своїм другом Микулцею, якого благородно врятував від побиття. Іван хоч і мав шалену силу, проте ніколи не застосовував її проти слабих та хворих.

     Визначною подією у житті Сили стає знайомство з Доктором Брякусом. Саме цей чоловік розповів йому, що треба багато тренуватись, правильно харчуватись та всіляко розвивати себе. Завдяки цьому знайомству Іван і став спортсменом. Проте не полишав цей чоловік і важкої праці на вокзалі: «...він не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою, яка завжди тримає у скрині окраєць черствого хліба на чорний день. До обіду Іван займався вправами, потім обідав із тренером і рушав на вокзал». Це дає нам усвідомити, що Іван – не лише талановита, а й працьовита та сильна духом людина.

       Чимало хорошого або ж поганого траплялось у житті цього чоловіка: смерть тренера, звинувачення у його вбивстві, тюрма, цирк, захист тварин, операція з заміни кістки на металеву пластину. Але у кожній ситуації важкоатлет вмів найголовніше – залишатися людяним та добрим, захищати тих, хто в цьому має потребу, вперто йти до своєї мети та постійно розвиватися. Іван наділений багатьма привабливими рисами, які б мав виховувати у собі кожний.

Ця поезія знана як народна пісня. Вона друкується чи не в усіх пісенниках, звучить зі сцени і в професійно-академічному, і в аматорському виконанні, зворушуючи красою ліричного почуття й чарівною мелодією. Проте мало хто знає, що цей улюблений народний романс належить до пісень літературного походження, а ім'я автора, Костянтина Думитрашка, відоме небагатьом.

В історії української літератури К. Думитрашко потрактований як наслідувач "Енеїди" І. Котляревського завдяки бурлескно-травестійній поемі "Жабомишодраківка", хоч писав він також інші поетичні твори — балади, вірші, романси. Як і І. Котляревський, К. Думитрашко для своєї поеми узяв за основу античний зразок, про що сам зазначив у заголовку: "Гомерова жабомишодраківка з греческого лиця на козацький виворот на швидку руку перештопана".

Поема була свого часу популярною і поширювалась у рукописних списках, як і деякі інші твори автора. Майже весь творчий доробок К. Думитрашка увійшов до рукописної збірки "Копитьковы вирши и писни" (Золотоноша, 1848), частина з яких і сьогодні не надрукована.

К. Думитрашко (1814—1886, літ. псевдонім О. Д. Копитько) — виходець з Полтавщини, син священика. Продовжуючи сімейну традицію, також здобув духовну освіту. Працював викладачем російської словесності в Київській духовній академії, де користувався симпатією як знаючий педагог і цікава особистість: писав поетичні твори, займався музикою, живописом. Саме цим звернув на себе увагу Т. Шевченка. Відомо, що великий Кобзар відгукувався про свого сучасника як про "безперечно обдаровану людину" і одного із своїх друзів змусив вивчити напам'ять вірш К. Думитрашка "Часи".