Составьте синквейн о пальме из attalea princeps ( 1 строка - тема(пальма), 2 строка - 2 прилагательных, 3 строка - 3 глагола, 4 строка - предположение (отношение к теме) 5 строка - вывод(синоним к теме)

1 строчка: существительное, обозначающее тему
2 строчка - 2 прилагательных, характеризующих тему
3 строчка - 3 глагола, ваши действия по отношению к теме
4 строчка - 4 слова, составляющие предложение, обозначающее ваше отношение к теме
5 строчка - наречие или существительное, характеризующее тему.

Например:
Осень.
Золотая, холодная.
Гуляю, скучаю, сочиняю.
Люблю это время года!
Ненастье

Мне всегда нравилось читать сказки: веселые и грустные, страшные и добрые, серьезные и забавные. Сейчас они живут в книгах, а раньше народ передавал их из уст в уста, рассказывая о своей жизни, о своих мечтах я надеждах. Сказки обязательно чему-то учат, разоблачая трусость и подлость, ложь и насилие, лицемерие и предательство. Поэтому они делают нас лучше и добрее: "Сказка - ложь, да в ней намек: добрым молодцам урок". Вчера я прочитала русскую народную сказку "Журавль и Цапля" и подумала, как важно быть добрым, не высокомерным, не обидчивым. Людей необходимо ценить, понимать их. Тем, кто любит только себя, приходится нелегко в жизни. Эти люди чаще всего остаются одни. Почти как в прочитанной сказке. Однажды Журавль пришел свататься к Цапле, а она решила, что он ей не пара. "Нет, Журавль, нейду за тя замуж; у тебя ноги долги, платье коротко, сам худо летаешь, и кормить-то меня тебе нечем! Ступай прочь, долговязый!" - заявила, чванная Цапля и прогнала Журавля. Но через некоторое время, оставшись совсем одна, Цапля подумала и поняла, что зря отказала Журавлю, и решила согласиться с его предложением. Она отправилась к нему мириться. Но гордый Журавль не мог простить обиду: "Нет, Цапля, мне тебя не надо! Не хочу жениться, не беру тебя замуж. Убирайся!" Цапля заплакала, но даже ее слезы не тронули сердитого Журавля. Тогда, сгорая от стыда, обиженная Цапля решила никогда больше не мириться с ним. Ее не разжалобило даже то, что Журавль пришел еще раз, чтобы попросить прощения и предложить ей выйти за него замуж. Заносчивая Цапля указала на дверь. Вот так они ходят друг к другу свататься, но никак не женятся. Так и в жизни зачастую бывает. Люди не могут понять, почему у них не получается то, к чему они стремятся. А ведь причина кроется в самом человеке. И единственное, что требуется от него, - измениться самому. Стать терпимее к другим, добрее и доброжелательнее. Ведь только тогда, когда сам человек изменится, он изменит весь мир, и счастье и удача улыбнутся ему.

Герасим Калитка — центральний персонаж комедії. Це сільський багатій широкої руки. Основа його багатства — земля. Маючи "шматочок кругленький" в двісті десятин, Калитка цим не задовольняється, він прагне більшого. У нього велика, навіть ніжна любов до землі, та це любов власника, черствого і запопадливого. "Ох, земелько, свята земелько, Божа ти донечко!" — в пориві проголошує Калитка. Але тут же розкривається і причина цієї розчуленості хижака: "Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки. Приобрітав би тебе без ліку..."

Власницькі прагнення Калитки сягають далеко: "Всю землю навкруги скуплю. Ідеш день — чия земля? Калитчина; їдеш два — чия земля? Калитчина; їдеш три — чия земля? Калитчина... Диханіє спирає..." Жадоба збагачення стала єдиною всепоглинаючою пристрастю глитая. Вона заполонила всі його помисли, він навіть уві сні марить: "Кругом, кругом усе моє"

Усі вчинки ненаситного "стяжателя" зумовлені тією всепоглинаючою пристрастю. Калитка сам ніколи не доспить і не погуляє, але й своїм рідним та наймитам не дасть змарнувати час, бо праця — то гроші, багатство. Йому все здається, що наймити мало роблять і багато їдять: "Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямають". Побачивши, що наймит узяв окраєць хліба, йдучи в неділю на роботу, Калитка дорікає йому: "І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хліб назад". Родинні почуття в Герасима Калитки притуплені власницькими інтересами. В одруженні сина він шукає лише наживи: "Мені треба невістку з приданим, з грішми". А віддавши дочку заміж, Герасим відмовився сплатити зятеві обіцяний посаг — п'ять тисяч карбованців. І хоч під час бійки, яка виникла в зв'язку з цим, йому й нам'яли боки і вибили два зуби, Герасим все ж вважає, що він виграв, бо "п'ять тисяч карбованців зосталось у калитці — не дав-таки зятеві".

Усі свої розрахунки щодо збагачення Калитка будує на реальній основі. Примарливе прагнення Бонавентури-Копача знайти скарб його не захоплює. Сам Боновентура змушений констатувати тверезу заповзятливість таких, як Калитка, "хазяйственних мужиків", які поступово прибирають до своїх рук маєтки родовитих дворян.

Гонитва за наживою породжує ворожнечу між "хазяйственними мужиками". Калитка заздрить Жолудеві, Пузиреві і докладає всіх зусиль, щоб взяти верх над ними. Він вирішує, що Жолудь "не іначе, як нечистим путьом" досягнув свого багатства. Тому й захопила його перспектива вигідно придбати фальшивих сто тисяч. При цьому він навіть досвідченого шахрая спробував обдурити: заплатив йому, замість п'яти, тільки три тисячі карбованців. Та, засліплений жадобою багатства, Калитка сам пошився в дурні: замість фальшивих грошей шахрай підсунув йому мішок з чистим папером. Це доводить Калитку до відчаю, він кидається вішатись, а коли його рятують, він заявляє: "Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!"