Якщо просто вийти на вулицю і пройтися, подивитися на перехожих, задивитися в їх вирази облич, навряд чи можна побачити якусь аж надто велику різницю між усіма цими людьми. Всі вони ведуть себе спокійно, мирно, вкрай рідко можна зустріти когось, хто відразу вселяє небезпеку. Але всі ці люди перебувають у звичайних обставинах, їм ніщо не загрожує, вони здійснюють звичайну прогулянку.
У той же самий час, якщо подивитися на всіх цих людей в екстремальних ситуаціях, всі вони напевно здадуться дуже різними і багато в чому несхожими один на одного. На жаль, рідкісній людині вдається прожити своє життя розмірено і просто спокійно. Найчастіше життя є дуже непередбачуваним і навряд чи варто прогнозувати і розраховувати його далеко наперед. Саме з цієї причини в житті людини часто трапляються екстремальні ситуації, з якими люди розбираються зовсім по-різному. Дуже шкода дивитися на людину, яка завжди здавався спокійною, а як тільки прийшла важка хвилина чи якась екстремальна ситуація моментально перетворилася на нервову, злу і таку, яка вселяє всім оточуючим неприязнь, а іноді навіть страх. Відразу хочеться подалі піти від такої неврівноваженої людини, вже точно всією душею не хочеться ставати такою, якою є вона.
Що ж допомагає людині залишатися нормальною і адекватною в екстремальних життєвих ситуаціях? Як підготуватися до подібних ситуацій, враховуючи те, що вони завжди неминучі? Основна проблема відповіді на це питання полягає в тому, що відповідь ця завжди дуже суб’єктивна. Різним людям потрібні різні переконання й речі, щоб зберігати спокій і помірність, навіть коли буря обставин зненацька застає душу. Але деякі правила і загальні рекомендації сформулювати таки можна. По-перше, потрібно ставитися до речей і подій спокійно і філософськи. Звичайно, все, що можна вирішити, потрібно вирішити, але не варто гніватися через те, що людині непідвладне. З будь-якої ситуації є вихід, він може бути неприємним, але часто саме він і є оптимальним рішенням. Крім того, варто сказати, що людині може стати в нагоді витримка. Звичайно, вона властива не для всіх, але якщо вона все-таки є, необхідно використовувати її ресурс на повну. Та й інші високі людські якості – чесність, прямота, справедливість, відкритість і дружелюбність – теж стануть дуже до речі.
Екстремальні ситуації неминучі, людині доведеться мати з ними справу завжди. Водночас з них можна по-різному вийти – зберігши обличчя або страшно зганьбившись. Все залежить від самої людини, але рецепти успіху тут у всіх індивідуальні. У будь-якому випадку дуже важливо залишатися спокійним, свідомим і зберігати повагу оточуючих.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Сочинение на тему "какую роль сыграл пугачёв в судьбе гринёва? 20
Если внимательно читать главу, нельзя не обратить внимания на символический черный цвет, с которым связывается «добрый человек» Пугачев. Эта связи постоянно подчеркиваются автором: «Вдруг увидел я что-то черное. «Эй, ямщик! — закричал я, — смотри: что там такое чернеется?»». «Я взглянул на палати и увидел черную бороду и сверкающие глаза». Черный цвет не может определять хорошего человека. Ямщик, всматриваясь в буран, помнится, так говорит: «Должно быть, или волк, или человек». Вот и намечено единство двух сторон героя (волк и человек) и одновременно противопоставление доброго и злого в характере.
Во сне Гринева проявляется также двойственная природа этого человека. В этом пророческом сне Пугачев оказывается посаженым отцом Гринева. Вспомним, что свадьба Петра и Маши Мироновой стала возможной лишь из-за вмешательства Пугачева. Есть еще в главе «Вожатый» намек на свадьбу. Савельич, ругая Петрушу за нежелание вернуться на постоялый двор, проворчал: «И куда спешим? Добро бы на свадьбу!» Так ведь оно и получилось! Отец Гринева отказался благословить сына на брак с Машей, отношения молодых зашли в тупик. Получается так, что именно события, связанные с восстанием, когда вмешался самозванец и наказал Швабрина, освободив «сироту все поставить на свои места. В финале пятой главы как раз и размышляет Гринев о событиях, которые «дали вдруг душе… сильное и благородное потрясение». Это о событиях кровавых. В главе «Вожатый» они уже намечаются (волк или человек?)
Посаженный отец (Пугачев) хочет благословить Гринева в его сне, смотрит на него весело. Сверкающие, блистающие глаза самозванца наполняют душу «пиитическим ужасом» (глава «Незваный гость»). Петрушу тянет к Пугачеву. Может, виною притягательный, гипнотический взгляд такого доброго и одновременно ужасного человека, повстречавшегося на жизненном пути Гринева.
Явившийся во сне посаженный отец и весел, и очень страшен. Комната вдруг наполнилась мертвецами, когда он начал размахивать топором. Это уже тот Пугачев, который казнит Ивана Игнатьича, капитана Миронова, Василису Егоровну… это «орел», считающий, что жить — это питаться живой кровью.
Сложность, противоречивость образа Пугачева задана в главе «Вожатый», в сцене первой встречи с Петром Гриневым. Автор здесь еще и не акцентирует внимание на второй, несущей разрушительное начало, стороне героя. Пушкину нужно было показать в самозванце человека, поэтому-то первый поступок его добрый.
Главной мыслью всей повести становится мысль о том, что даже в трудную годину, в эпоху исторических катаклизмов, два человека, принадлежащих к разным сословиям по рождению, к враждующим лагерям, могут понять друг друга. И для Пугачева это понимание оказалось потому что Гринев благодарную память о нем передаст потомкам. Закладывается эта мысль в сцене первой встречи Гринева с Пугачевым (вожатым).