Жизни петра гринева из повести "капитанская дочка" кратко! )

Петр Гринев - главный герой повести А. С. Пушкина " Капитанская дочка ".

Он родился в дворянской семье Получил домашнее воспитание у Савельича, крепостного дядьки, затем - у француза Бопре, который предпочитал  ухаживать за девушками и пить вино, нежели учить чему-либо Петрушу. Петр возмужал, повзрослел , менялся под влиянием  обстоятельств и работы над собой. Вот мы видим его на постоялом дворе, играющим в карты. Затем слышим небрежный разговор  с Савельичем, который отказывается возвращать долг воспитанника. Затем  Гринев ( после приезда в Белогорскую крепость)  собирается драться на дуэли, защищая честь Маши Мироновой. Если в самом начале повести мы видим не всегда контролирующего свои поступки молодого человека, то   после пугачевского восстания  и произошедших после событий  перед  нами - боец, состоявшая личность. Это он   отказывается служить Пугачеву, так как  присягал Отечеству, это он вывозит Машу из крепости, это он защищает себя на суде. Наконец,  мы читаем записки Петра Андреевича  Гринева  о своей славной молодости, в которых он  не только рассказывает  о своем  времени , но и о своей судьбе.

Объяснение:

Народився в сім'ї залізничника. З січня 1942 учасник комсомольського підпілля, потім — партизан, брав участь у визволенні Василевич. У грудні 1943 призваний в Червону Армію. Брав участь в боях на Ленінградському і 1-му Українському фронтах. Після демобілізації (грудень. 1945) — кореспондент Мозирської обласної газети «Бальшавік Палесся», а з 1951 — республіканської газети «Звязда». Заочно закінчив філологічний факультет БГУ (1950) та аспірантуру при БГУ (1954). Був завідувачем відділом прози журналу «Маладосць» (1953-58 гг.), Завідував кафедрою білоруського літератури БДУ. В 1973-82 рр. — Директор Інституту літератури імені Я. Купали АН БРСР, з 1982 г. - віце-президент АН БРСР. Голова Верховної Ради БССР (1985-90 гг.). Академік АН БРСР, доктор філологічних наук, професор. Член Спілки Письменників СРСР (з 1957).

Народився в сім'ї залізничника. З січня 1942 учасник комсомольського підпілля, потім — партизан, брав участь у визволенні Василевич. У грудні 1943 призваний в Червону Армію. Брав участь в боях на Ленінградському і 1-му Українському фронтах. Після демобілізації (грудень. 1945) — кореспондент Мозирської обласної газети «Бальшавік Палесся», а з 1951 — республіканської газети «Звязда». Заочно закінчив філологічний факультет БГУ (1950) та аспірантуру при БГУ (1954). Був завідувачем відділом прози журналу «Маладосць» (1953-58 гг.), Завідував кафедрою білоруського літератури БДУ. В 1973-82 рр. — Директор Інституту літератури імені Я. Купали АН БРСР, з 1982 г. - віце-президент АН БРСР. Голова Верховної Ради БССР (1985-90 гг.). Академік АН БРСР, доктор філологічних наук, професор. Член Спілки Письменників СРСР (з 1957).