Відповідь:
Нові засоби зображення внутрішнього світу людини у модерністській прозі XX століття. У кінці XIX -і- на початку XX ст. в мистецтві відбувається глобальний переворот, пов'язаний із пошуком нових форм зображення людини і світу. Спираючись на досягнення психологічної прози XIX століття, письменники все більше заглиблюються у внутрішній світ людини. Особливе місце в літературі XX століття займає показ психології героїв, спроба зобразити складність і плинність пси хічного процесу.
Витонченість психологічного аналізу притаманна творчій манері А. Камю. Роман «Чума» побудований на удаваній біді, що трапилася із мешканцями містечка Орана в Алжирі. Цей сюжет дає можливість автору створити багатоплановий твір. Але в романі є й абстрактний, символічний зміст, який дає можливість говорити про людське буття, а роман сприймати як притчу.
А. Камю поділяв ідеї екзистенціалізму, філософської течії, що виникла в XX століття Прихильники цього напряму центром своєї філософської системи роблять особистість. Поняття «буття» замінюються поняттям «екзистента» — існування окремої особистості. Матеріальний світ сприймається як загроза екзистенті, життя абсурдне. Людина самотня в світі, вона сама повинна робити свій вибір. Свобода — це не благо, а тяжкий тягар, який несе людина. Можна вибрати повне злиття з суспільством, а можна бути самим собою, вибрати розвиток своєї особистості і протиставити себе суспільству.
Психологію людини у ситуації вибору і досліджує А. Камю в романі «Чума». Чума постає як фатальна, абсурдна сила, перед обличчям якої люди роблять свій вибір гаючи за людьми, що змушені робити свій вибір, — боротися проти чуми чи сподіватися на її милість, лікар Ріє приходить до висновку, що є більше підстав захоплюватися людиною, ніж зневажати її.
Нові можливості розкрити психологію героя Камю знаходить у відсутності безпосередніх описів внутрішнього життя. Лікар Ріє — оповідач роману. Але про себе він говорить в третій особі, на перший план висуває вчинки героїв. Внутрішній світ розкривається через зовнішні прояви. Наприклад, епізод смерті від хвороби сина слідчого. Йому ввели вакцину, на яку покладали велику надію. Але хлопчик лише більше страждав і довше помирав. Після його смерті Ріє кидає в обличчя священику жорстокі слова зневіри в можливість вищої справедливості. Автор нічого не говорить про переживання свого героя, але його нестриманість свідчить про відчай.
Детальніше - на -
Пояснення:
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Найти в тексте предложение в котором отражена главная мысль рассказа однажды летним жарким днём два маленьких друга поссорились, играя. — ты плохой, ты меня обидел! — нет, это ты плохой! ты споришь! — а ты дерёшься! — а ты жадина! — это ты! — нет, ты! мимо проходил пожилой мужчина. седые волосы, бородка, смешной рыжий чемоданчик в руке… старичок был похож на волшебника, только мальчишкам было всё равно. они не замечали никого вокруг, стояли, вцепившись друг за друга, и выясняли, кто из них хуже. незнакомый старичок, заметив нела́дное, поспешил разнять сердитых друзей. — не думаю, что кто-то из вас плохой! — серьёзно сказал он, подойдя ближе. — солнце каждому из вас светит одинаково. — а при чём здесь солнце? — не по́няли мальчишки. — само — старичок уважительно по́днял указательный палец. — не де́лит нас на плохих и хороших. берите с него пример! мальчики переглянулись. — вы не согласны? друзья смущённо переминались с ноги́ на́ ногу. один одёргивал рубашку, второй приглаживал чёлку. старик между тем вынул из рыжего чемоданчика два круглых зеркальца. — это вам на память. чтобы о правиле солнца не забыли. — какое ещё правило солнца? — светить всем. ну, ладно, пока… — незнакомец махнул рукой на прощание и пошёл прочь. — странный какой-то. светить всем! надо же такое сказать… — перешёптывались мальчишки, поглядывая старику в спину. вдруг незнакомец обернулся. — правило солнца теперь с вами. следуйте ему. освещайте мир вокруг себя! даже когда старик свернул за угол, мальчишки всё стояли на том же самом месте. ссориться почему-то больше не хотелось. может, правило солнца начало работать? мальчики задрали головы и, щурясь, по-новому разглядывали огромное далёкое солнце. у солнца, как говорил старик, хватало доброты и любви одинаково освещать жизнь каждого, не разбираясь, кто есть какой. глаза слепило, белые пятна света не исчезали, даже когда приходилось зажмуриться… но на душе было так хорошо! и оживали новые добрые желания. например, улыбнуться. или пустить солнечного зайчика в окошко отличницы жанны и крикнуть ей, что она хорошая… а когда улыбаешься и радуешься от всей души, то как будто зажигаешь внутри себя своё собственное солнце. и трудно тогда ссориться и сердиться. или считать себя лучше других.