Сответом.в стихотворении «весенние воды» ф.и.тютчева в строках : весна идет, весна идет! и тихих, теплых, майских дней румяный, светлый, хоровод толпится весело за ней. выделенные слова являются: а) метафорой б) сравнением в) олицетворением

Олицетворение.Весны как одушевлённого существа.

Олицетворение 
ТОЛПИТЬСЯ весело за ней

Артур Грей – головний герой повісті «Пурпурові вітрила», виходець із знатного роду, єдиний син Ліонеля і Ліліан Грей. З дитинства Артур ріс у величному замку, його батьки були невільниками свого високого становища, проте хлопчикові це було чуже. Він відрізнявся живою і мрійливою ​​душею. Коли йому було вісім років, стало зрозуміло, що він схожий на лицаря або шукача пригод. Так, наприклад, побачивши картину розп’яття Христа, він вирішив зафарбувати цвяхи і кров на руках нещасного, бо вважав це неправильним. Його життя змінилася, коли у віці дванадцяти років він побачив картину з великим кораблем, що плив по хвилях. Він вирішив вирости і стати капітаном власного судна. Так все і сталося. Приблизно п’ять років він плавав з капітаном Гопом, який навчив його всім премудростям морської справи, а потім придбав свій трищогловий галіот під назвою «Секрет». Одного разу доля закинула Грея до берегів міста Лісс, поряд з яким розташовувалася село Каперни. Там, на вечірній рибалці, він випадково побачив сплячу дівчину і закохався в неї. Це була Ассоль. Дізнавшись від жителів села, що дівчина має славу, мало не недоумкуватої, оскільки з дитинства мріє про хороброго лицаря на кораблі з пурпуровими вітрилами, він вирішив її здивувати. Для цього Грей грунтовно підготувався, накупив достатньо червоного шовку, запросив музикантів і підготував своїх матросів до майбутньої зустрічі. Він розповів, що має намір одружитися на дівчині, так як це їхня доля. Уміння переходити від слів до справи, видавало в Артурі людину сміливу і надійну. Ассоль була щаслива, коли її мрія здійснилася. Вона анітрохи не сумнівалася, що все буде саме так. Так, Грей, ощаслививши дівчину, знайшов і сам щастя.

Объяснение:

Автор нам дает понять, насколько Влас был горд тем, что ему дали такое серьезное дело.

Однажды, в студеную зимнюю пору,

Я из лесу вышел; был сильный мороз.

Гляжу, поднимается медленно в гору

Лошадка, везущая хворосту воз.

И, шествуя важно, в спокойствии чинном,

Лошадку ведет под уздцы мужичок

В больших сапогах, в полушубке овчинном,

В больших рукавицах… а сам с ноготок!

— Здорово, парнище!— «Ступай себе мимо!»

— Уж больно ты грозен, как я погляжу!

Откуда дровишки?— «Из лесу, вестимо;

Отец, слышишь, рубит, а я отвожу».

(В лесу раздавался топор дровосека.)

— А что, у отца-то большая семья?

«Семья-то большая, да два человека

Всего мужиков-то: отец мой да я…»

— Так вон оно что! А как звать тебя?— «Власом».

— А кой тебе годик?— «Шестой миновал…

Ну, мертвая!» — крикнул малюточка басом,

Рванул под уздцы и быстрей зашагал.