Дать характеристики дочке и падчерице из сказки 12 месяцев самуил яковлевич маршак заранее . 10

Дчерица из «Двенадцати месяцев» чем-то напо­минает Золушку — такая же бедная, никому не нуж­ная сирота. У девушки нет ни одной свободной мину­ты. Ей без конца приходится хлопотать по хозяйству, в то время как ее сводная сестра целыми днями без­дельничает и примеряет наряды. Скромная и безропотная девушка не жалуется на судьбу, ей нравится трудиться. За добрый нрав все в ок­руге любят и жалеют Падчерицу. А какая она красавица! Мачеха ни в грош не ставит Падчерицу, не испы­тывает к ней никакого сострадания. Поэтому и отосла­ла ее на ночь глядя в метелицу и в лютый мороз ис­кать в лесу подснежники для капризной королевы. Девушка наверняка замерзла бы в лесу, если бы не повстречала двенадцать месяцев. Месяцы прониклись сочувствием к бедняжке и решили ей — пода­рить подснежники. Конечно, мы понимаем, что такое может случиться только в сказке. Но мы ведь знаем, что каждая сказ­ка — намек, своего рода урок. На добро отвечают доб­ром — учит нас сказка «Двенадцать месяцев». Добрая, трудолюбивая, отзывчивая и скромная Падчерица бы­ла сполна вознаграждена за свою доброту.

Когда МЫ ВМЕСТЕ — МЫ ЕДИНЫ!

И в Духе МЫ непобедимы!

МЫ в Тонком плане — Сотворцы!

Мы новой весточки гонцы!

Один есть мерзость перед Богом,

Один не значит ничего,

И пред Божественным порогом

Он — ноль, буквально он — ничто.

Посыл в Единстве совершаем,

Мы перед Богом все равны,

МЫ ВМЕСТЕ Истину стяжаем,

И не уйти нам от судьбы.

Она зовётся: Путь к познанию,

Путь к Богу, к самому себе,

И наша искра пожелания

Укажет Истину во тьме.

Соединиться в Духе надо,

Единый монолит создав,

Преодолеть нам все преграды,

Попутно укротив свой нрав.

Объяснение:

понимаю

(Скорочено)

Розділи 1—10

Софійка, учениця 7-В класу, безнадійно закохана у свого однокласника Вадима Кулаківського. Через нерозділене кохання вона порівнює себе з Русалонькою з однойменної казки Г. К. Андерсена. Від нього вона дізналася, що він живе з бабусею і що рід Кулаківських проклятий. Щоб завоювати його прихильність, дівчинка вирішує розслідувати прокляття роду й зняти його.

Тітка Сніжана мала вийти заміж. Софійка знайшла фото тітки з нареченим, на якому побачила здалеку постать незнайомого маленького хлопчика. Тримаючи в руках світлину, вона випадково залізла у велику стару шафу. Зі скрипом, що нагадував слово „коралі”, двері зачинилися, і Софійка опинилася саме в тому місці і в той час, коли закохані фотографувалися. Вона здогадалася, що шафа має чарівні властивості. Щоб повернутися в реальний час, дівчинка сказала слово „коралі” навпаки — „іларок” — і повернулася додому. Трохи згодом Софійка і Сніжана дізналися, що маленький хлопчик на фотографії — син Сніжаниного нареченого, який їй колись збрехав, що ніколи не був одружений і дітей не має.

Щоб побачитися з Вадимом, Софійка зайшла до нього додому. Поки його не було, бабуся показала дівчинці фотографію чоловіка з роду Кулахівських, від якого й почалося прокляття роду. Випадково Софійка цю світлину забрала додому.

Софійка загубила родове коралове намисто. Його знайти допоміг їй Софійчин ровесник Сашко, учень сусідньої школи. Він завжди намагався бути їй у пригоді в усьому. Завдяки Сашкові дівчинка довідалася, що корали вкрав Вадим Кулаківський, але він пояснив свої дії прокляттям, що тяжіє над ним. Намагаючись з'ясувати причини вчинків Вадима, Софійка зі старою фотографією в руках знову потрапляє в минуле до Гордія Кулаківського, Вадимового діда.

Объяснение: надеюсь я так панела...