Краткий пересказ повести с.я.маршака "ледяной остров".

В зимнем лесу волк беседует с вороном, белки играют с зайцем в горелки. Вести про северный остров Удрест, Пристань отважных сердец. Посвящается капитану медицинской службы Павлу Ивановичу Буренину. Их видит Падчерица, которая пришла в лес за хворостом и дровами (послала её жестокая Мачеха). Лауреат Ленинской (1963) и четырёх Сталинских премий (1942, 1946, 1949, 1951). Краткое содержание: Маршак С. В том же году сокращенный вариант под названием "Ледяной остров" опубликован в "Мурзилке". В 1913 году я познакомился с очень любопытной школой в южном Уэльсе.

Надеюсь Списывай не всё а только главное

Объяснение:

Народився в місті Портленд (штат Мен) 27 лютого 1807 року в родині адвоката. Був нащадком старовинного йоркширського роду, вихідців з Англії.

У дитинстві захоплювався читанням, складати перші вірші почав рано. Газета вперше опублікувала вірші Генрі, коли йому було 13 років.

Після здобуття початкової освіти в Портленді Лонгфелло вступив до Гарвардського університету, Боудойнський коледж. Після закінчення навчального закладу йому запропонували залишитися і працювати професором нових мов. Щоб грунтовно підготуватися до вступу на посаду, Лонгфелло більше трьох років провів на європейському континенті, був в Іспанії, Італії, Німеччині, Франції, де вивчав мови і літературу. Враження, отримані за кордоном, стали основою для майбутньої збірки подорожніх нотаток-нарисів «За океаном».

1829-1835 рр. Лонгфелло працював в Боуден-коледжі. На аналогічну посаду його в 1835 р запросили працювати в Гарвардський університет. І знову Лонгфелло їде подорожувати до Європи. Під час поїздки поет переживає особисту трагедію: померла його дружина, з якою вони одружилися в 1831 р.

В кінці 1836 р Генрі Уодсуорд повертається в Америку і приступає до викладання, зайнявши кафедру нових мов. У Гарварді працював до 1854 р.

Після видання книги «За океаном» (1835), Лонгфелло повністю присвячує себе поетичній творчості. Популярність йому приніс один з перших опублікованих віршів; в 1839 р побачила світ перша поетична збірка «Нічні голоси».

Потім видаються поетичні збірки – «Балади і інші вірші» (1842), «Вірші про рабство» (1842) та ін.

Світову популярність Лонгфелло принесла «Пісня про Гайавату» – епічна поема, в основу якої лягла індіанська міфологія.

Лонгфелло вніс вклад в національну культуру як перекладач. Переклади віршів поетів Італії (зокрема, він переклав «Божественну комедію» Данте), Німеччини, Франції користувалися величезним успіхом як у літературних критиків, так і простих читачів.

Останні роки життя поета були затьмарені фізичними стражданнями (його мучив ревматизм), однак він продовжував писати.

Помер 24 березня 1882 року в Кембриджі.

На літніх канікулах нам потрібно було прочитати твір Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки». Коли я побачила цю велику за обсягом трилогію, то, чесно кажучи, великого захоплення не відчула. Мій тато розповів, що він у дитинстві неодноразово перечитував цей твір і дуже захоплювався ним. Мене здивував цей факт, тому почала читати.
І ось через декілька хвилин я вже занурилась у інший світ – світ дуже цікавої книги, де мої однолітки Ява Рень і Павлуша Завгородній, по іншому – Іван Васильович і Павло Денисович дуже веселі, винахідливі та дружні хлопці. Надзвичайно захопило мене те, що хлопці дуже хотіли стати винахідниками. В їхніх мріях було викопати метро під свинарником, зробити підводний човен, вони намагаються влаштувати справжню кориду з коровою Контрибуцією, беруть участь у театральних постановах разом з однокласниками – звичайно, все це не без пригод і не без гумору!
Найяскравішою подією книги для мене стала історія, яку розповідав Павлуша. Ця історія сталася з Явою. Коли він через переекзаменовку, з Павлушею поїхав шукати острів посеред плавнів, щоб там жити як Робінзон Крузо. А натомість Павлуша прозвав Яву Робінзон Кукурудзо. Багато гумору у цій ситуації, але як приємно, що друг підтримав Яву та не покинув у скрутну хвилину.
Хлопці один одному підходять за характером, обидва бешкетники. Ява любить морозиво і якось з’їв аж вісім порцій за один раз. А Павлуша полюбляє вареники з вишнею і за раз може з’їсти цілу миску. Друзі – не розлий вода. Читаючи майже детективні історії щоденних клопотів Яви з Павлушею, дивуєшся їх вмінню з гумором ставитися до життя, щирості, здатності на високі й інтенсивні переживання. Вони не бояться помилятися й виправляють власні й чужі промахи з такою ж завзятістю й наполегливістю, як і беруться за нові справи. Ява та Павлуша щиро хочуть стати справжніми героями і ощасливити світ: зробити його кращим, світлішим і щирішим до всіх.
Якщо спитати мене, який герой мені більше припав до душі, мабуть не зможу відповісти на це питання, сприймаю друзів лише разом. Тому найбільшою трагедією книги для мене стала третя частина, коли вони посварилися