Написать подробный план к тексту якуба коласа дядька кухар

У повісті-казці а. Ліндгрен «Міо, мій Міо!"розповідається про життя хлопчика-сироти, який виріс в дитячому притулку, а потім став прийомишем в сім'ї, звідки втік через погане з ним поводження. Герой потрапляє в країну Прекрасного Далека, де і протікає основна дія книги. У цьому творі фантастичне тісно переплітається з реальним.

Країна Прекрасного Далека чарівна, і в той же час все в ній реально. Її населяють такі ж люди, як і в дійсності. Тільки дорослі тут дуже красиві, а діти милі і привітні. І головне

- тут немає страху, немає гноблення, холоду і голоду.

Але життя щасливих мешканців Країни Прекрасного Далека весь час загрожує небезпека. Неподалік від них знаходиться країна жорстокого лицаря Като, який перетворив своє царство в мертвий ліс. Маленький Міо вирішує захистити щастя і свободу поневолених злим лицарем людей. Він вбиває жорстокого Като і визволяє з неволі жителів, які ніколи раніше не бачили сонця. Міо не самотній у своїй боротьбі. Йому допомагають тварини і трави, дерева і гори, йому допомагають і люди: дають хліб, щоб герой вгамував голод, плащ, що робить Міо невидимим, меч, що пронизав груди Като.

головного героя гаряче і любляче серце. Він не терпить несправедливості, він мужній. Часом Міо дуже важко, часом він впадає у відчай і навіть плаче, але все ж робить свій подвиг і стає героєм.

Образ Міо дано в розвитку. Спочатку це звичайнісінький хлопчик, але думка про визначений йому подвиг (про нього розповідається в старій легенді, яку нашептав Міо казковий колодязь), про страждання людей надає йому мужності. До кінця твору Міо знаходить і батьківську любов і дружбу, домагається виконання всіх своїх заповітних бажань.

Оба стихотворения относятся к философской лирике.

Ф. И. Тютчев в своем стихотворении размышляет о смертельной безысходности, здесь присутствует больше пессимистическое настроение. Тютчев размышляет о свободе, но о такой свободе, о которой можно только мечтать, она остается недоступной, лишь манит героя, но так и не достается ему. Подобно фонтану, лирический герой совершает подъемы вверх, к свободе, но, увы, вынужден снова упасть вниз, на свое прежнее место, и лишь через некоторое время снова совершить бесполезную попытку освобождения от плена:

“Лучом, поднявшись к небу, он

Коснулся высоты заветной

И снова пылью огнецветной

Ни на землю осужден”.

Фет, наоборот, придает фонтану некую загадочность, нежность. В строках этого стихотворения описывается гармония автора и природы:

“Ночь и я, мы оба дышим,

Цветом липы воздух пьян,

И, безмолвные, мы слышим,

Что, струей своей колышим,

Напевает нам фонтан”.

Фет, как и автор предыдущего стихотворения, используя олицетворение, сопоставляет лирического героя и фонтана. Но фонтан здесь – это не безысходность и смерть, а наоборот – жизнь, свет. “… луч прольется, и заря потушит ночь” в этих строках мы видим, как фонтан подобно солнцу, источнику света и жизни, наполняет героя радостью и верой в будущее. У Тютчева же, описание фонтанной воды противоположно “… ни на землю осужден”.

Итак, из всего вышесказанного можно сделать вывод, что, не смотря на то, что Ф. И. Тютчев и А. А. Фет поэты одной эпохи, стиль написания, настроение и выражения своей мысли у каждого из поэтов свой. Лирика Фета романтична, жива, радостна, у Тютчева же напротив присутствует печаль, страх, уныние.