Утро вечера мудренее", "что ни в сказке сказать, ни пером описать" что это? 1)эпитет 2)повтор 3)присказка​

Объяснение:

Эпитет

Головний герой цієї повісті — Гуллівер. Він народився в сім'ї небагатого вельможі, що мав маєток у Нотгінгемпширі. На чотирнадцятому році його віддали до коледжу в Кембріджі. Але у батька не стало коштів тримати його там довше, ніж три роки. 

Потім Гуллівер провчився чотири роки у видатного лондонського хірурга містера Бетса і став лікарем. Гроші, які надсилав йому батько, він витрачав на книги з мореплавства та пов'язаних із ним галузей математики, бо мріяв стати мандрівником. Згодом Лемюель два роки і сім місяців вивчав природознавство у Лейденському університеті в Голландії. 

За рекомендацією містера Бетса, Гуллівер найнявся лікарем на корабель "Ластівка" і проплавав на ньому три з половиною роки, побувавши у країнах Східного Середземномор'я. 

Після плавання, за порадою друзів, він одружився з Мері Берген — дочкою власника панчішної крамниці Ермунда Бертона. Щоб поліпшити матеріальне становище сім'ї, Гуллівер вирушає у плавання на кораблі "Антилопа" в Ост-Індію. Тоді йому було приблизно 30—33 роки. 

На мою думку, Гуллівер мав приємну зовнішність. Він середній на зріст, зі стрункою постаттю, каштановим волоссям, гострими рисами обличчя. 

З твору видно, що Гуллівер мав позитивні риси характеру. Автор відзначає його людяність: "... (Гуллівер) рішуче відмовився бути знаряддям закріпачення вільного та відважного народу...", підкреслює сміливість: "Поки я порався з цим, вороги пускали тисячі стріл, і багато з них впивалися мені в руки та обличчя, завдаючи пекучого болю й заважаючи мені працювати..." 

  В заброшенном саду,у самого забора,жила-была крапива.Она была уже старая и росла на этом месте много лет.Правда,листья её были ещё зелёные.Она стояла отдельно от других растений и всегда хвалилась своим непредсказуемым характером,вспоминая молодость."А вот,когда я была молодая,у меня столько женихов было! Но их пугал мой жгучий нрав!"-говорила она.Все растения считали её гордячкой и говорили,что от неё нет никакой пользы.Крапива слышала это,её было обидно,что она никому не принесла никакой пользы.
   Однажды в этот сад забрели две женщины.Одна из них,увидев крапиву воскликнула:"Посмотри! Вот то,что мы искали!Как раз мне на лекарство хватит!"
Они надели на руки перчатки,ведь крапива была очень жгучей,и стали её рвать.Крапиве было это неприятно,но она терпела,потому что услышала,что она нужна,чтобы сделать лекарство.
   Женщины принесли крапиву домой и сделали из неё лекарство.А крапива радовалась,что свою жизнь она прожила не зря.