Іть будь ! твір біблійні мотиви у "злочин і кара"

«злочин і кара» — один з ідеологічних романів ф. достоєвського — пронизаний ідеями християнства. біблійні мотиви роману загальнолюдського значення. образи й мотиви з біблії підпорядковані єдиній ідеї і згруповані і півколо певних проблем.

одна з них — проблема долі людства. кризу
сучасного письменнику суспільства співвіднесено у романі з апокаліптичними прогнозами. образи біблії перенесено у видіння героїв. так в епілозі роману змальовано жахливу картину: «… марилось у хворобі, ніби весь світ приречений на жертву якійсь страшній нечуваній і небаченій моровиці…» якщо
порівняти цей опис з апокаліпсисом, то можна помітити очевидну схожість опису кінця часів і видіння раскольникова на каторзі. цей опис є зрозуміти попередження автора про страшну прірву бездуховності, до якої може потрапити людство, ігноруючи мораль.

тому тема духовного відродження в
романі пов’язана з ідеєю христа. не випадково і соня мармеладова під час першого візиту до неї раскольникова читає йому історію про воскресіння лазаря: «промовив до неї ісус: «я воскресіння й життя. хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити. і кожен, хто живе та хто вірус в мене, — повіки не
вмре». соня сподівалася, що це спонукає родіона, засліпленого, зневіреного, повірити і покаятися. вона мислила як глибоко віруюча християнка. адже шлях до прощення і до воскресіння духовного лежить через каяття і страждання. вона тому й радить раскольникову здатися владі, аби прийняти на каторзі
страждання заради очищення. не одразу герой розуміє все не, спочатку навіть побоюється, що соня настирливо проповідуватиме йому. вона була мудріша. їх обох воскресила любов.

до євангелія раскольников з повертається сам, прагнучи знайти там відповіді на свої запитання. найболючіше в них
— питання про справедливість у світі. у романі мармеладов говорить тоді ще зовсім іншому раскольникову, що «іє нас той, хто всіх ів і хто всіх розумів, він єдиний, він і суддя». це він про друге пришестя христа говорив, бо вірив, що після беззаконня й несправедливості настане царство боже, бо інакше
не буде справедливості.

отже, філософська концепція достоевського — це духовне відродження людини через любов-співчуття до людини і всього суспільства, через проповіді християнської моралі. і щоб якнайкраще подати цю концепцію, письменник написав до свого твору найбільш відомі сюжети й
мотиви головної книги християнства— біблії.

ми звикли, що в літературних творах важливими образами є образи головних або другорядних персонажів, тобто людей, що діють у творі. через персонажів розкриваються основні проблеми літературного твору, вони втілюють в спільні типи або є
неординарними особистостями, другорядні персонажі створюють соціальне тло, на якому розвивається дія твору тощо. але роман ф. достоєвського «злочин і кара» є по-справжньому унікальним явищем у російській світовій літературі. важливим образом у цьому романі є образ петербурга — у якому відбуваються
події.

уважний читач мав змогу помітити, що образ петербурга так чи інакше виділяється в багатьох творах російської літератури. згадаємо пушкінську поему «вершник», у якому місто петербург фактично є окремим персонажем. петербурга не було б і відомих нам гоголівських «петербурзьких
повістей». чим же приваблює письменників це місто? чому саме воно є їм розкрити теми та ідеї творів? які саме теми та ідеї розкриваються через образ петербурга?

у романі «злочин і кара» реалії петербурга відтворено з топографічною точністю, проте часто вони набувають символічного
значення, стаючи, й частиною її. у романі ми бачимо інший петербург (не ті величні модні споруди) — місто відкриває своє жахливе дно, місце існування морально спустошених людей. вони стали такими не тільки через власні вади,

а тому, що місто-фантом, місто-монстр зробило їх
такими.

квартали, чорні під’їзди, двори та підвали населені людьми, у житті яких безвихідність, місто «по вінця» повне жорстокості, несправедливості, не існуючої моралі.

зображуючи петербург, ф. достоєвський навмисно символізує це місто. символічного значення набувають площі,
сходи будинків (які обов’язково веуть униз: униз, на саме дно життя, у перспективі — у пекло). важливою є символіка у зображенні міста — жовті хворобливі кольори відтворюють сьогоденний стан героїв, їхню моральну недугу, неврівноваженість, напружені внутрішні конфлікти.

я вважаю, що для
розуміння художнього твору важливо вміти знаходити приховані, але значущі образи, вміти розрізняти так звані «декорації» реалістично та символічно навантажені місця дії. саме таким містом-символом є петербург у романі «злочин і кара». аналіз значення цього образу є краще зрозуміти глибокий зміст
цього роману.

Я стою під дощем. Навколо мене немає жодної людини, а я чекаю. Чекаю, коли під вагою теплих крапель жовто-червоний кленовий лист впаде мені під ноги і весь залитий сльозами бездушно видихне останню порцію спогадів про тепле літо... Він падав дуже довго, кружляючи в повітрі, мов не хотів лежати на землі, а бажав залишитися на тонкій гілочці дерева. Де-не-де ще залишались зелені листочки, але красива осінь вже вишивала клени червоним, жовтим, срібним, золотим. Листочки ніби просили: «Виший нас зеленим, нам хочеться жити». Але осінь все далі й далі тягла золотаву нитку. Проте дерева хапалися за кожний листок, бо не хотіли скидати свій наряд.
     Дмухнув теплий вітер, переплутав моє волосся, схопив мене за руку й повів кудись далеко-далеко. «Я не хочу йти», — кричала я йому, але вітер впевнено підштовхував мене все далі й далі. Я йшла по листю, воно котилося переді мною, ніби вказуючи дорогу. Нахиляючись і хапаючи перші-ліпші листочки, я все заглиблювалась у парк, аж доки не дісталась до невеличкого озерця, що сховалось у самому куточку. Воно не було спокійним, як влітку. Розбурхане осіннім дощем, кидало свої хвильки на берег. Вони бились одна об одну і аж постогнували. Раптом вітер вщух на мить, і втомлені хвилі заспокоїлись, зупинили свій біг. Плесо озера стало темним і гладким, тільки листочки, що так привітно підстрибували переді мною щойно, нерухомо лежали на воді. Всіх розквартирувала хазяйка Осінь.

Жили-были папа-полковник, мама-кандидат наук и их сынок Кеша — ученик шестого класса.

И вот как-то раз лег Кеша вечером спать, а утром не проснулся. Спит себе и спит. Неделю спит, год спит, два спит... А когда три года, родители встревожились и пригласили на дом врача.

Пришел врач и говорит:

— Лю-бо-пыт-но.

— Доктор, — спрашивает мама-кандидат наук, — может, он умер?

— Не думаю, — подумав, ответил врач. — У вас шило есть?

— Зачем вам шило? — насторожилась мама-кандидат наук.

— Да я хочу его в бок кольнуть, может, проснется.

В этот момент Кеша сладко потянулся и открыл глаза.

— Три года сразу поинтересовался он у родителей.

отвечают безмерно удивленные родители.

— Зашибись! — говорит Кеша. — Значит, я уже в девятом классе!

— Так ты специально не просыпался, чтобы в школу не ходить?! — спросили еще более удивленные родители.

— Ага, — кивает Кеша. — Теперь мне всего-навсего два года осталось учиться.

— Молодец, Кешка! — похвалил сына папа-полковник. — Здорово придумал! Мне через два года звание генерала должны присвоить. Так я тоже посплю.

С этими словами папа-полковник взял и уснул.

— А мне через два года доктора наук обещают дать, — сказала мама-кандидат наук и тоже взяла и уснула.

Посмотрел на них Кеша, да ка-а-к стукнет себя кулаком по лбу:

— Ну и лопух же я!.. На фига я так рано проснулся? Мне ж еще целых два года в школе мучиться!

И Кеша продолжил свой сон.

А через два года папа, проснувшись, стал генералом, мама — доктором наук, а Кеша окончил среднюю школу.