В чудесной повести Н.В.Гоголя Невский проспект показан сюжет, где постоянно меняются действия. Гоголь рассказывает, какие разные люди проходят по Невскому проспекту. В утреннее время проспект встречает рабочее сословие, грязных нищих и по с протянутой рукой. К полудню появляются домашние работники гувернантки и гувернеры. Богатую публику, которая просто прогуливается по Невскому, можно увидеть в обед.
Читая это произведения, Гоголь нам показывает историю двух героев, которые не похожи совсем друг на друга. Пискарев романтичный художник и Пирогов самовлюбленный поручик. Их можно отнести к двум разным мирам идеалиста и материалиста. Общее у них одно только любовь и искусству. Пискарев, как и все художники, рисует, и это видно по его одежде, которая вся в красках. А Пирогов мечтает, как он будет выглядеть на портрете.
Пискарев воплощает собой изысканный, романтичный, воспитанный и корректный Петербург наполненный духовностью и красотой.
Увидев на Невском прекрасную незнакомку, он влюбляется в ее красоту. Взглянув на художника, незнакомка разбудила воспоминания из детских мечтаний. Преследуя незнакомку, художник попадает в публичный дом. Он не может смириться с реальностью, и убегает. Погоревав в своей квартире, художник не может забыть незнакомку и даже примеряется с тем, что она находится в доме терпимости. Он собрался и идет к ней чтобы сделать предложения, веря, что она в душе чиста и непорочна, но ее слова: « … Меня привезли в семь утра. Я была совсем пьяна..», возвращают его в реальность. Хотя для мечтателя Пискарева в этой реальности нету места. Пирогов — это же материалист и карьерист. Он уверен в своем превосходстве, и постоянно хочет его доказать.
Но и ему придется пережить в своей жизни свою личную драму, которая связана с женой немецкого ремесленника Гензи.
Увидев поручика, и то что он пристает к жене — Шиллер принимает свои меры. Для самовлюбленного Пирогова это был удар, и он хотел отомстить Шиллеру. Но из этого не чего не вышло, Пирогов успокоился, и все закончилось ничем.
За кулисами сцены идет совсем другая жизнь, она бывает трагедией и комедией. А Гоголь о проспекте Невском и жизни современного общества пишет так:
«- Все обман, все мечта, все не то, чем кажется!»
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Вірші сапфо ліричні чи ліро-епічні?
Відповідь:
Сапфо-ім'я знаменитої в стародавні часи і уславленої в світовій літературі жінки-поета, представниці монодичної меліки (пісенної лірики) VI ст. до н. є. Уродженка острова Лесбосу, Сапфо була там, між іншим, засновницею і начальницею «дому Муз» при храмі Афродіти, де багаті дівчата з різних місць колоніальної й острівної Греції вдосконалювались у музиці й поезії. В Мітіленах, столиці Лесбосу, Сапфо була відома не тільки як поетеса, але й як громадська діячка. Належачи, так само, як і її сучасник і одноземець Алкей, до аристократичної партії, Сапфо після перемоги демократії емігрувала (близько 592 р. до н. є.) в Сіцілію. Пізніша легенда про те, що Сапфо не зустрівши відповіді від юнака Фаона на своє до нього кохання, в розпуці кинулася з Левкадської скелі в море, так само непевна, як і всі інші легенди, зв'язані з ім'ям Сапфо.
В стародавні часи поетичні твори Сапфо становили дев'ять книг, серед яких були гімни, весільні пісні (епіталами), пісні любовні і елегії. До нас дійшли, крім уривків, тільки дві цілі поезії, вміщені нижче: гімн до Афродіти, в якому поетеса благає богиню до й у коханні, і друга поезія, перекладена пізніше римським поетом Катуллом і потім безліч разів перекладувана на всі мови світу,- поезія, що змальовує в усій реальності силу любовного почуття. Обидві поезії в оригіналі написані так званою «сапфічною строфою», яка в римській літературі увійшла в ужиток особливо після Горація.
Інші три поезії, наведені нижче, є великі уривки, знайдені наприкінці XIX ст. серед папірусів під час археологічних розвідок на місці стародавнього Оксірінха в Єгипті. Перший з них - звертання до морських німф (нереїд), написаний з приводу повороту брата Сапфо Харакса з Єгипту, де він заплутався був у тенетах кохання до гетери Родопіс (як про це розповідає Геродот у своїй історії, кн. 2, розд. 134-135). Подальші уривки- знахідки нашого століття.
(1968)
Пояснення: