1Докажите, что повествование в повести ведется от лица рассказчика, который не совпадает с автором. В чем смысл изменения отношения повествователя к Акакию Акакиевичу на протяжении повести? 2. Подтвердите примерами мысль о том, что главный герой повести лишен "лица" от рождения (имя, фамилия, портрет, возраст, речь и т. д. 3. Докажите, что образ Акакия Акакиевича "живет" в двух измерениях: в обезличенной действительности и в бесконечной и вечной Вселенной. Почему именно попытка героя обрести свое "лицо" приводит его к гибели?

Объяснение:

Давно-давно, коли ще була у пас панщина, в Марамороші було одне село. Далеко-далеко межи темними лісами. Там і сонце лиш подаколи заглянуло у віконця маленьких хиж. Люди там рідко були веселі. А защо? Не робота, не тяжке життя смутило їх, але один великий пап. Сей жив недалеко від них, у Рахові. Жив по-панськи, в багатстві, бо йому мусили всі бідні люди в околиці робити дармо і з усякого урожаю давати десятину і ще платити подать. Бо сей пан був нямешом, а вони кріпаками. Се була панщина. Тому були смутні люди у тому маленькому селі, бо із того, що вони великим трудом заробили, ліпшу частину відбирав пап.

Найбільше смутився тим один бідний чоловік, старий Довбуш, котрий жив із своєю старою і наймолодшим сином у великій нужді. Хоч як ізмагався за літо, але не міг заробити стільки, аби панові заплатити панщину. Окрім дванадцяти ягнят і кучі, де перебував, не мав він ніякого маєтку. А пан не чекав. Панові треба платити. А ще пан мав серце із каменю: нікому не відпустив панщину, хоч би який був мізерний.

Молодий Довбуш, шістнадцятирічний хлопчина, ходив через ціле літо з ягнятами. Чув від вітця, що пан пообіцяв, коли до осені не виплатять панщину, відбере ягнят. А він знав, що пай виконає погрозу.

Літо минуло, а панщина не була виплачена. І коли одного разу вечером повернувся молодий Довбуш додому з ягнятами, видить: коло кучі стоїть красний кінь, па копі сидить пан, кричить на старого і махає кожаним батогом. Довбуш хотів вернутися назад з ягнятами, але було вже пізно. Пап увидів його і закричав:

— Сюди із тими ягнятами, ти, псе!

Довбуш прийшов, а ягнята за ним.

— Но, ідім! Приженеш ягнята у мій двір! — розпорядився пан. Молодому стиснув жаль серце. Пожене ягнята, а пан, може, дасть їх зарізати.— Но! Що мудруєш? Ходім!

— Я не жену! Жени ти! — сказав хлопець.

Пап зачервонів, затрясся від злості:

— Ти, псе! Ти смієш казати, аби я, пан, гнав ягнята? На! — лаяв розбішений пан і хотів ударити Довбуша батогом по лицю. Довбуш охоронив своє лице, підняв товстий бігар. І як було, як не було — чи пан пригнався дуже близько до Довбуша у своїй злості, чи молодий Довбуш підняв дуже нагло і високо бігар, хто знає. Доста того, що бігар ударив пана по носі. І читаво ударив, бо панові потемніло в очах і його обілляла кров. Коли пан опам'ятався, Довбуша уже не було.

На другий день прийшли панські слуги з шаблями. Глядали Довбуша, але не знайшли. Слуги забрали тільки ягнят і погнали з великим криком.

А молодий Довбуш блукав темними лісами і не знав, що чинити. Додому не смів повернути, а в лісах що буде з ним зимою? Раз увидів одну колибу, запрятану поміж густими деревами. Зайшов і найшов там старого діда. Дідо зрадувався молодому хлопцеві, почав його звідувати, звідки прийшов. Як Довбуш розповів свою історію, не пустив його дідо далі, а залишив біля себе.

І вивчив його той дід на опришка, бо сам був колись одним з найславніших опришків. Так став Довбуш опришком.

Не пройшло і три роки, а вже мав цілу компанію, коло сто хлопців. І боялися його в цілій околиці, особливо пани. Дармо посилали на нього війська, ті не могли його імити. Все там показувався, де його не глядали. Так став вій паном усієї околиці.

Люди говорили, що не вмре ніколи, бо мак таку силу, що куля його не бере. Було то так: старий дідо, котрий учив Довбуша, вимастив його тіло якоюсь мастю, що його ні куля, ні шабля не брали. Тільки така куля могла його вбити, котра була виллята із гака підкови, якою перший раз був підкований чорний кінь.

Та про се ніхто не знав, тільки Довбуш і одна жона із Ясіня, котрій він раз похвалився сим. І то погубило його. Жона сказала своєму чоловіку Стефану. А Стефан Дзвінка ізготовив таку кулю і застрілив Довбуша.

1 вариант

У нас Пасха – один из главнейших праздников православных христиан. Дата празднования Пасхи ежегодно меняется: она определяется соотношением лунного и солнечного календарей по определенной формуле. Пасха в 2017 году у нас празднуется 16 апреля. Но мы не будем говорить о формальностях, а затронем тему традиционных особенностей разных стран.

У наших соотечественников, как правило, Пасха ассоциируется с теплой весенней погодой и приятными семейными посиделками за праздничным столом. К Пасхе принято готовить особые праздничные блюда. Королевой праздничного застолья выступает творожная Пасха и раскрашенные в разные цвета пасхальные яйца.

2 вариант

За 11 веков своего существования российская Пасха приобрела свои оригинальности и колорит. Ведь именно праздничный пасхальный стол существенно выделяет ее среди других православных праздников. Для праздника характерны особые символы — кулич и яйцо. По всей России, начиная с Чистого четверга, выпекают куличи, готовят творожные пасхи, красят яйца различными По древнему обычаю стремились подготовить обильное гарнированное меню, но даже и в небогатых семьях в количестве пасхальных блюд обязательно находились свежеиспеченный по особенному рецепту куличик и разрисованные яйца.

На их приготовленье каждый раз требуется масса свободного времени. Тесто для куличей или пасхи замешивали продолжительно, вооружившись терпением. Использовали при этом лучшие из лучших продукты питания. Далее украшали и раскрашивали яйца. Художественно разукрашенные яйца всегда являлись внушительной гордостью семейства. Другие яства, которые приготовляли на Пасхальный стол, также были неповторимыми. Большая часть из них на протяжении календарного года преимущественно не готовилась. Главным образом отдавали предпочтение мясным блюдам и печеным изделиям: куличам, пасхе, рулетам, запеканию молоденьких поросят, окороков, жареной телятине.

Пасха во веки веков была праздником особенно торжественным и семейным, отмечали её, в основном, в кругу родных людей. Положено было посещать и далёких членов семьи. В жилищах зажигали абсолютно все светильники и источники света, а в божьих храмах, в процессе всей литургии, пламенели абсолютно все лампады и свечи.

Отправляясь в гости, с собой в обязательном порядке брали крашеные яйца. Приветствовали друг друга фразами «Христос воскрес» — «Воистину воскрес», трижды целовались и обменивались крашанками. Представленный обычай по праву считается характерной чертой только славянских народов, в остальных странах мира данная традиция отсутствует.

Объяснение: