"Матрёнин двор".1.Какое изобразительно-выразительное средство автору описать героиню и выразить своё отношение к ней: «великий», «тяжёлой», «медовая»? 2.«Набив мешок свежей тяжёлой травой, она тащила её домой и во дворике у себя раскладывала пластом. С мешка травы получалось подсохшего сена – ». 3. Закончите фразу: «у Матрёны из живности были колченогая старая кошка, грязно-белая коза с кривыми рогами, да » 4.Традиции какого древнего жанра можно обнаружить в рассказе «Матрёнин двор»?5. Зачем Кире нужно было перевозить часть дома Матрёны? СКАЖИТЕ НЕВЕРНЫЕ УТВЕРЖДЕНИЯ. А)Дают участок, но на нём должно стоять строение Б)Дали участок, построили дом, нужны сухие дрова В)Для перепродажи и выручки денег Г)Построить сарай рядом с домом6.Каким элементом композиции является эпизод разрушения дома в повести «Матрёнин двор»? СКАЖИТЕ ВЕРНЫЙ ОТВЕТ. А)Завязкой Б)Экспозицией В)Кульминацией Г)Развязкой​

1. эпитет

2.навильник

3.мыши да тараканы

4.житие

5. бвг

6.завязка

Объяснение:

Відповідь:

Новела - "ВПЕРЕД З УСМІШКОЮ"

Пояснення:

Мене оточує щось надзвичайне. Таке враження, ніби я в казці. Все палахкотить яскравими різнобарвними вогниками, на вікнах можна побачити малюнки на новорічну тематику. Все це неймовірно, особливо коли дивитись на це ввечері.

Під цими враженнями я й не помітив, як опинився у призначеному місці. Будівля була доволі давньою, темно-коричневого кольору, обрамленою золотистим візерунком. Я побачив доволі знайомі мені двері й увійшов.

Перше, на що я звернув увагу, був дуже приємний запах куті. Всі метушилися, накривали на стіл, оформляли оселю. Раптом мене ледь не збили з ніг. Я почув рідний мені голос:

- Доброго вечора, сину!

- Доброго, мамо. Бачу, що ви вже давно почали готуватись.

- З самого ранку. Ти проходь, сідай. Через півгодини, як з'явиться перша зоря, сядемо вечеряти.

Мама, як завжди, поцілувала мене у чоло і усміхнулась. Після того рушила на кухню. Я зайшов до своєї кімнати, сів на канапу. В один момент мої очі зіткнулись з широкими блакитними очима дівчинки, яка була на картинці. Вона усміхалась милою усмішкою, щоки пашіли рум'янцем, а погляд чаїв у собі доброту та ласку. На голові заплетена руса коса, де-не-де гармонійно заквітчена маками та волошками. У руках ця мила дівчинка тримала коровай, вбрана була у святкове – білу вишиванку з червоним орнаментом.

Дивно, але кожного року перед Різдвом я приходжу до цієї картини і замислююсь. Мої думки затьмарювали спогади, колишні бажання, здійснені мрії, почуття. І завжди я пригадував усе з усмішкою і, звичайно, будував плани на наступний рік. Так трапилось і сьогодні.

Я думками перенісся у найграндіознішу подію цього року – поїздку до Польщі. Це було моєю мрією. Я обожнюю вивчати мови та подорожувати. Мені подобається пізнавати нових людей, спілкуватись з ними, довідуватись все більше й більше. Я мав змогу побувати у цій країні напередодні Різдва. Польський народ святкує його раніше – 25 грудня. Люди, у котрих я мешкав упродовж двох тижнів, залишили приємні враження, наповнили мою душу чимось новим і незвіданим для мене.

Виявляється, у нас дуже схожі традиції: поляки сідають вечеряти тільки після того, як на небі засяє срібна зірка. Найурочистіша і найбільш зворушлива подія року- переддень Різдва. Він називається "Гвяздкою". Робота також не стоїть на місці: жінки пораються на кухні, чоловіки оглядають господарку. Перед вечерею обов'язково запалюють свічку. На столі присутні страви, подібні до українських. Сервірування столу ідентичне. У цій сім'ї моя душа відчувала себе вдома. Мені було комфортно, мене прийняли як рідного.

Моя "польська родина" теж зацікавилась, як же ж святкують Різдво у нас. Ми порівнювали культури обох народів і знайшли дуже багато подібного, адже як для поляків, так і для українців, дуже важливим є вільне мислення, сподівання на майбутнє, світле і радісне. Думаю, що так і повинно бути. Людям необхідно розвиватись, прагнути нових висот, йти вперед і підкорювати нові й нові вершини. Розум і душа мають хотіти стати кращими, ступити на вірний шлях.

Зараз я вУкраїні, у своєму рідному Івано-Франківську. Тут я народився, тут я ріс, тут навчався, тут зустрів своє перше кохання, тут продовжую розвиватись. Все тут. Моє серце навіки залишиться на цій землі, воно її покохало з самого малку і дало обіцянку, що зробить все, аби не спаплюжити ім'я цього краю. Я зроблю усе можливе, аби моя Україна-ненька ніколи не тужила, а навпаки, розвивалась, встала з колін і засяяла, немов та срібна зоря на таємничому темно-синьому тлі. Я хочу, аби вона розквітла, немов квіти навесні. І саме образ на картинці - це Україна, вільна, нова, незалежна.

На мою думку, все починається з себе. Отож, я стартую. Одна з моїх мрій - побувати у багатьох країнах світу. Деякі я вже відвідав. І щоразу зі мною не хотіли прощатись. Багато нових знайомих після мого візиту вже відвідали Україну і їхні відгуки дуже гарні.

Я й не помітив, як зібралась уся сім'я. Всі, як належить та сіли вечеряти. Кожен ділився своїми досягненнями за цей рік, розповідав плани на наступний. А я лише мовчки з посмішкою подивився на Україну-дівчинку. І твердо вирішив, що у мене все вийде. За сімейною вечерею ми колядували, прославляли Христа. Маю надію, що цей рік наставить нас на вірний шлях, до визначитись у житті, наведе лад у думках і мисленні суспільства. Мир і злагода запанують у душах українців. Отож, щедрий вечір, добрий вечір, Україно моя!

Владимир Фёдорович Одоевский — знаменитый русский писатель эпохи романтизма, основоположник русского музыкознания. Владимир родился 13 августа в 1803 году. Владимир стал последним представителем рода Одоевских, предков знаменитых Рюриковичей. Он считал народное просвещение одной из важнейших задач современности. [1] Хочу подчеркнуть, что Одоевский является основоположником сельской начальной школы в России.

Вклад Одоевского в детскую литературу очень значительный. В. Одоевский создал сборник прекрасных «Сказок дедушки Иринея» (дедушка Ириней — это его псевдоним, как писателя), которые заслужили большую популярность среди детей.

Одна из сказок, которая с успехом вошла в авторский сборник “Сказки дедушки Иринея” это сказка "Мороз Иванович". Она является замечательным образцом русской авторской сказки. Эта сказка считается одним из самых лучших его произведений. Хоть сказка и написана практически 200 лет назад, она и по сей день приходится по нраву юным читателям.

Сказка « Мороз Иванович » впервые была опубликована в сборнике сказок В. Ф. Одоевского « Сказки дедушки Иринея » в 1841 г. Она написана на основе русской народной сказки «Морозко». Ее создатель сочинил для детей добрую и волшебную историю. Также можно сказать, что сказка понравилась народу, потому что её повествование соответствует крестьянским традициям. В то время в трудовых семьях детям поручалось выполнять разнообразную работу по дому. Эта сказка создает для детей яркие образы, которые могут их мотивировать. Автор, сочиняя эту сказку, вложил самого себя в этот труд. Автору удалось добиться, чтобы читатель воспринял его “Мороза” как волшебную историю. [4]

Темой данного произведения является противопоставление между Рукодельницей и Ленивицей. В данной сказке повествователь поднимает одну из важных проблем, проблему человеческой жадности и зависти, а так же в произведении говорится о том, как важно быть трудолюбивым и добрым человеком. Основная идея этого произведения «Зло и лень должны быть наказаны, а трудолюбие, скромность, доброта награждены». [3]

Автор при написании своей сказки использует известный приём жанра – принцип художественного противопоставления. [4] Все в этой сказке держится на нём. Имена главных героев и их действия, также их поступки и речь – проще говоря вся их жизнь.

По своей композиции сказка написана по традициям устного народного эпоса. Этот стиль повествования довольно мистичен. Эпос задевает самые скрытые уголки души. Сказка "Мороз Иванович" начинается с присказки: доброй и поучительной пословицы. Одоевский таким образом доносит до своих читателей мысль, которая гласит: "Даром нам, без труда, не дается ничего". [3]

Внимание читателя, увидевшего присказку, далее привлекает следующий элемент композиции - зачин: говорится, что в доме живут две девочки - Рукодельница, да Ленивица, и при них нянюшка. Таким образом создается видимость событий, которые уже произошли. Также читателя сразу понимает, что основой повествования станет противопоставление. [3]

Далее происходит завязка сказки: в жизни сестёр происходит необычный случай. Пошла однажды Рукодельница к колодцу за водой, а веревка возьми да оборвись. [3] А нянюшка у сестёр была строгая: "Сама беду сделала, – говорит, – сама и поправляй, сама ведерко утопила, сама и доставай".

Развитие событий начинается с того момента, как Рукодельница спустилась по веревке на дно колодца, а там перед ней открылся чудесный мир. Где она с лёгкостью преодолела некоторые испытания и встретилась с Морозом Ивановичем. Ему она также хорошо услужила и за это старик её награждает. Рукодельница возвращается домой. [3]

Кульминация сказки: Нянюшка, после рассказа девочки стала посылать к Морозу Ивановичу Ленивицу, может и она в дом что-нибудь принесет.

Развязка происходит когда ситуация повторяется: Спустилась Ленивица в колодец, с испытаниями она не справилась. Явилась она с пустыми руками к Морозу Ивановичу, но, чтобы получить подарки, от работы она не стала отказываться. Правда, выполнять её у Ленивицы не получалось. Но когда три дня, она стала домой проситься и чтобы старик наградил её. Мороз Иванович в одну руку положил ей большой серебряный слиток, а в другую – крупный бриллиант. "Кукареку-кукарекулька, у Ленивицы в руках ледяная сосулька!" – закричал петух, чтобы все знали, с какими подарками вернулась Ленивица. Не зря Мороз Иванович сказал ей на прощанье: "Какова работа, такова и награда". Лень была наказана прилюдно, для того чтобы все увидели: только труд создает истинные ценности.

.