Написати твір за одним з творів "Ляльковий дім" або "Пігмаліон"

Про бездушність і байдужість (твір-роздум)
    
     Усім подобаються люди турботливі, уважні, здатні до словом, і ділом. Звідки ж тоді береться байдужість до всіх і до всього: до близьких, до колег, до своєї справи, та й до самого життя?
     Мені здається, багато що починається зі звичайного егоїзму. Власне «я» стає понад усе. Може, зараз час такий? Мені ні з чим порівнювати. Але бабуся часто каже, що раніше люди були довірливіші, уважніші, частіше допомагали одне одному. А тепер багатьох так і виховують: покладайся тільки на себе, нічого для інших задарма не роби, до ншому — відбереш у себе.
     Деякі так і чинять. Знаю одного відмінника. Справжнього. Краще за всіх на науках знається. Але ніколи нікому не допоміг, навіть своїм друзям. На будь-яке прохання знайде якусь відмовку. Ще б пак: так він один-єдиний отримає дванадцять балів, він один буде лідером, а якщо до товаришу — дивишся, і той виб'ється в перші учні.
     Мабуть, справа все ж таки не в часі. Егоїсти були завжди. І навіть дуже хороша людина може пригадати щось, за що їй згодом було соромно. Однокласник хворіє вже цілий місяць, а його ніхто не провідає, не поцікавиться, як він себе почуває і що з ним. Учитель просить до з генеральним прибиранням класу — нашого ж таки класу, — а деякі намагаються непомітно втекти. Мама повертається додому стомлена, а нам все ніколи їй до бо ми поспішаємо на прогулянку з приятелем.
     Ось з такої «маленької» байдужості починається байдужість велика, більш серйозна, яка переростає у холодний, бездушний розрахунок у стосунках з будь-якою людиною, у бажання вбачати в усьому джерело матеріальних благ.
     Іноді за цим настає і байдужість до самого себе, до всього життя. Ніщо не тішить серце, все навколо робиться якимось нецікавим. Втрачається смак життя. Може розвинутися депресія. Я хочу сказати такій людині: поглянь навколо себе! У житті так багато хороших людей! А скільки їх потребує твоєї до турботи! Навіть просто твоєї уваги. Якщо ти не будеш байдужим, життя так чи інакше обернеться до тебе світлим боком! Однак хороші вчинки робляться не з розрахунку, а за покликом душі.

Стихотворение «Анчар» полностью посвящено изображению мира зла. Это самое суровое стихотворение в творчестве Пушкина. Здесь поэт задумал собрать воедино все черты зла и придать им обобщенный характер. Прочитав первое четверостишие, следует выделить в последнем стихе числительное «один» Нигде герой стихотворения не представал изолированным от мира и враждебным миру. Даже там, где ему предстояло вступить в борьбу, прежде всего, выделялось братство, товарищество, дружба — объединение людей света в борьбе с тьмой, людей свободы в борьбе с рабством. Первое, что мы узнаем об анчаре, это то, что он один. Анчар — «древо яда», как пояснил сам Пушкин, — становится в стихотворении воплощением всеобщего зла. В первой строфе следует обратить внимание на мир, окружающий его. В современном литературоведении большое место уделяется категории художественного пространства. Смысл этого понятия сводится к следующему: поэт, романист, драматург или художник — любой создатель произведения искусства- не только создает образы, но и помещает их в некоторый им созданный мир. Посмотрим, как строится пространство в «Анчаре». Первое слово — нас в пустой мир, что сразу создает противопоставление миру «Вакхической «пустыня».