1.Соответствует ли реальным историческим личностям образы кутузова и наполеона в романе?2. Почему Толстой отрицательно относится к Наполеону и с любовью к Кутузову?3. Претендует ли Кутузов на роль героя в истории? А Наполеон?​

Стория создания «молитва» создается лермонтовым в 1839 г., уже в последний период его творчества. поводом для написания послужила беседа с м. а. щербатовой, за которой поэт в то время ухаживал. по воспоминаниям современников, она посоветовала ему молиться, когда у него на сердце тоска, сказав, что ничто не так, как искренняя молитва к богу. лермонтов, очевидно, последовал ее совету. сложно сказать, легко ли было человеку, во всеуслышание заявляющему о своем скептицизме и безверии, создателю прекрасного «демона» обратиться к богу от чистого сердца. однако вскоре рождается «молитва», которую можно назвать образцом прекраснейшей христианской лирики. стихотворение сразу же обрело огромную популярность, и до сих пор считается одним из самых известных в поэтическом наследии лермонтова. а в 1855 г. слова его были положены на музыку композитором м. глинкой, так возник романс. подробнее:

Сила народу в його єдності. лише тоді, коли ми разом — ми є великою, майже непереможною силою. з історії ми бачимо, що, лише об’єднавшись в одне ціле, можна здолати будь-якого ворога, навіть найсильнішого. саме так вважає герой повісті захар беркут, палко говорячи тухольцям свої останні слова: «доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас». і це дійсно так, адже вони захищають свій «дім» від нападників, а значить, їх сила збільшується в декілька разів. у скрутну хвилину вся громада об’єдналась заради єдиної і величної мети, люди не зважали на загрозу своєму життю, не звертали уваги, що їх, може, чекає попереду смерть: «товариші, сміло до останнього бою! ». мужні тухольці перемогли в цій битві з чисельними татарськими військами. звичайно, що події, зображені у творі, це лише невеличка частинка героїчних сторінок української історії, але на її прикладі ми бачимо, як важливо бути всім разом. наприкінці повісті іван якович франко звертається до майбутніх поколінь із проханням не втратити здобутків наших пращурів, а навпаки, продовжувати справу відродження батьківщини: «давнє громадянство давно забуте… чи не нашім дням судилось відновити його? чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив захар, а бодай у досвітках тої щасливої доби? »