составить сочинение на тему "дуэль" не важно чья быстр

Они медленно подошли друг к другу, заглянув в полные ненависти глаза. Каждый из них жаждал победы. Пожав руки, так же медленно,как и сошлись, они отошли друг от друга на расстояние в 5 метров.

Лишь только пронеслось в тишине "Ваш выстрел первый", и пред молодым человеком встал вопрос:"стрелять в воздух и уйти с поражением" либо "стрелять в соперника, убив его,но уйти победителем".

"Я ведь не могу убить его, он был моим товарищем"-пронеслось в голове.

Но было поздно. Он сделал это прежде,чем подумал о последствиях.

Лужа крови разлилась красным пятном на мокром после дождя асфальте.

Стало тихо.

Моя улюблена поезія з "Кобзаря" Т. Шевченка

Від виходу друком першого видання "Кобзаря" і до сьогодні про Т. Шевченка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки книг, статей, досліджень не тільки в Україні, айв інших країнах світу, що їх навіть не перелічити. Його поезія, вірші й поеми хвилювали та хвилюють не одне покоління читачів.

З поетичною спадщиною Т. Шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку, потім стала читати Шевченка в школі. Вірші, поеми, балади хвилювали мене, викликали співчуття. Серед поетичних творів особливо пам'ятними для мене є поезії, які ніби відкривають внутрішній світ митця. Перш за все це поезії "Думи мої, думи мої". Чому поезії, а не поезія? У Т. Шевченка є дві поезії з такою назвою, які, на мою думку, доповнюють одна одну і свідчать про незмінність поглядів поета на творчість та її призначення.

Перша поезія з такою назвою написана Т. Шевченком 1839 року в Петербурзі. Уже викупили Тараса з кріпацтва, уже навчався він в Академії художеств, а прагнення писати не покидало митця. Чи потрібно його слово, його "діти", як називає Шевченко поетичні рядки своїх віршів? І для кого? Т. Шевченко — син свого народу, відданий син своєї Вітчизни, а тому і ставить перед собою митець завдання:

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас, —

Де ж мені вас діти?

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну.

Служити своїм словом рідному народові й Вітчизні, будити в ньому волелюбність — таке завдання поета:

За степи та за могили,

Що на Україні,

Серце мліло, не хотіло

Співать на чужині.

А в однойменному вірші 1847 року "думами" поет називає вісті з України, без яких він не може жити па засланні. Це сум за рідшім краєм:

Думи мої, думи мої

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

"Думи мої, думи мої..." 1839 року — це твір-програма поета. Покладена на музику, ця поезія стала гімном творчості Кобзаря. Коли лунає Шевченкове словю під супровід музики, то мені теж хочеться встати і співати, — ось така сила — сила Шевченкового слова.

Недавно мне приснился чудесный сон. Будто шел я из школы - и вдруг оказался в странном месте. Огромный зал, вокруг люди ходят в странной одежде. И не только люди: я заметил несколько инопланетян и и роботов. И тут ко мне подошел мальчишка - мой ровесник. Спрашивает: "Ты что, тоже на Меркурий летишь, на экскурсию? Тогда побежали, я тоже опаздываю". И мы побежали. Оказывается, у их класса уроки астрономии иногда так проводят. Загружают класс в космический челнок-беспилотник - и в космос. Решил и я с ребятами на Меркурий слетать. Почему бы и нет, раз такой случай представился.  

Летели мы недолго, часа полтора. Я поболтал с ребятами и узнал, что они живут в 23-м веке. Они мне рассказали о своей жизни, а я им о своей. Так что мы не соскучились. К тому же мне понравилось смотреть в большие иллюминаторы. Я видел пролетающие мимо кометы, а звезды на фоне черного-пречерного космоса были особенно яркими.  

Космический челнок медленно опустился на поверхность Меркурия, и мы перешли в прозрачную капсулу, в которой и плыли невысоко над грунтом. Наружу нас не выпустили, но и так все было хорошо видно. Мы медленно плыли над реками расплавленной лавы, а большую часть неба занимал громадный солнечный диск. Он был такой яркий, что нам всем пришлось надеть специальные маски, похожие на горнолыжные. Было очень интересно. потом мы полетели обратно, и как только космический челнок приземлился, я проснулся.