. Устное словесное рисование.- Какой вы представляете себе декорацию пролога пьесы? Опишите ее подробно.снегурочка островский ​

Прочтите список действующих лиц пролога. Каких героев пролога вы встречали в произведени­ях фольклора?В списке действующих лиц пролога семь имен. В произведениях фольклора, особенно в сказках, вы встречали многих главных героев этой весенней сказки. На­иболее часто — Деда Мороза. Но в них есть и Весна-Красна, и Леший. Птицы, которые здесь названы, в фольклоре ред­ко бывают свитой Весны. Они чаще быва­ют самостоятельными участниками ска­зок, песен.Опишите царство берендеев. Чем его описа­ние, которое есть в ремарках пьесы, отличается от описаний в сказках?Сказочное царство Берендея описано так, как каждый из нас рассказал бы о ре­ально существующем месте. Это описание создано для того, чтобы художники су­мели изобразить царство на сцене. Оно отличается от места событий, которое описывает любая сказка, тем, что в нем дано подробное описание декорации, на фоне которой будут происходить собы­тия.Припомним первую ремарку.«Начало весны. Полночь. Красная гор­ка, покрытая снегом. Направо кусты и редкий безлистный березник; налево сплошной частый лес больших сосен и елей с сучьями, повисшими от тяжести снега; в глубине, под горой, река; по­лыньи и проруби обсажены ельником. За рекой Берендеев посад, столица царя Бе­рендея: дворцы, дома, избы — все дере­вянные, с причудливой раскрашенной резьбой; в окнах огни. Полная луна сереб­рит всю открытую местность. Вдали кри­чат петухи». Это описание рассказывает о том, как должна выглядеть декорация пролога к пьесе «Снегурочка».Справка. Декорация — оформле­ние сцены пьесы, съемочной площадки, которая создает зримый облик того, где происходят события.Ремарка (в пьесе) — указания автора в тексте пьесы для читателя, актера и по­становщика.Почему уже в первой ремарке говорится о местах, где будут происходить пролог и все четыре действия сказки?То, что все события будут происходить в крохотном царстве Берендея, которое можно окинуть одним взглядом, мы узна­ем, прочитав всю пьесу. Однако уже пер­вая ремарка показывает место событий. Это описание убеждает нас в том, что

|

    1. в  сибирской деревне. летом скорее всего.

||  

    1.повествование ведётся от имени мальчика.

    2.семейство левонтия было большое, безалаберное, жило бесшабашно, не утруждая себя; их дом стоял сам собою, " ничего-то ему не мешало смотреть на белый свет кое-как застеклёнными окнами - ни забор, ни ворота, ни наличники, ни ставни", так как их не было вовсе. в день получки гуляла вся семья, а спустя дня 3-4 дня хозяйка опять ходила по селу и занимала до получки денег, муки, картошки.  рассказ начинается с того, что рассказчику, маленькому мальчику, жившему с бабушкой и дедушкой, бабушка приказала сходить в лес по землянику, чтобы она продала её и купила ему его мечту - пряник, обязательно в форме коня: "это мечта всех деревенских малышей! он белый-белый, этот конь. а грива у него розовая, хвост розовый, глаза розовые, копыта тоже розовые". и мальчик пошёл в лес с левонтьевскими , которые по дороге , дрались, на чьём-то огороде надергали луку и успокоились только перед лесом. стали собирать ягоды, но вскоре обнаружилось, что кто-то из них потихоньку съел собранное. ещё немножко подрались, потом решили искупаться в речке. мальчик не пошёл с ними, потому что ещё не набрал полную посудину, а собрано было порядочно. тогда соседские стали смеяться над ним, якобы он трус, боится своей бабушки, и малыш, заспорив с ними, нечаянно проспорил свои ягоды. ему пришлось высыпать их на траву,где левонтьевская орда сразу съела их. мальчику было ""грустно.тоска на сердце - предчувствует оно встречу с бабушкой, отчёт и расчёт". но он не подал виду, а вместе с помчался к речке. "так интересно и весело мы провели весь день, и я совсем уже забыл про ягоды, но наступила пора возвращаться домой". по дороге соседские дети насмехались над ним, а потом научили натолкать в посудину травы побольше, а сверху собрать сколько-нибудь ягод, вроде туес полный. сами убежали. так мальчик и сделал. бабушка похвалила его. он поел и пошёл на улицу играть, там егодёрнуло рассказать обо всём старшему из детей левонтия, тот за сохранность тайны потребовал от мальчика калачей, которые малышу пришлось украсть из кладовки. после приезда с базара бабушка долго ругала внука, предрекая ему плохую жизнь, и в конце концов мальчик " не просто раскаиваясь, а испугавшись, что пропал, что ни прощенья, ни возврата ". но вот он поднял голову, увидел перед собой "по скоблёному кухонному столу, будто по огромной земле, с пашнями, лугами и дорогами, на розовых копытцах скакал белый конь с розовой гривой".

 

Образ середньовіччя часто асоціюється з колоритною фігурою озброєного рицаря в обладунках. лицарі - професійні воїни - являли собою корпорацію, членів якої об'єднували спосіб життя, морально-етичні цінності, особові ідеали. рицарська культура складається у феодальній середовищі.лицарі нижчі за рангом служили в цих дружинах зі своїми загонами, з'являючись на перший поклик господаря. на нижніх рівнях лицарської ієрархії стояли безземельні лицарі, все майно яких містилось у військовій виучці і зброї. багато хто з них мандрував, примикаючи до загонів тих або інших ватажків, стаючи найманцем, а нерідко і просто промишляв розбоєм.згідно з розповсюдженням у лицарській середовищі уявлень, справжній лицар повинен був походити із знатного роду. поважаючий себе лицар посилався для підтвердження свого благородного походження на гіллясте генеалогічне дерево, мав фамільний герб і родовий девіз. приналежність до стану передавалася спадково, в рідких випадках в лицарі присвячували за виняткові військові подвиги. суворість правил стала порушуватися з розвитком міст - ці привілеї стали все частіше купуватися.у лицарів вироблявся особливий тип психології. ідеальний лицар зобов'язувався мати безліч достоїнств. він мав бути зовні красивим і привабливим. тому спеціальна увага приділялася одяг, прикраси, статурі. обладунок і кінська збруя, особливо парадні, були справжніми витворами мистецтва. від рицаря вимагалася фізична сила, інакше він просто не зміг би носити обладунок, який важив до 60-80 кг обладунки починають втрачати свою роль тільки з винаходом вогнепальної зброї.від лицаря очікувалося, що він буде постійно піклуватися про свою славу. свою доблесть треба було весь час підтверджувати, і багато рицарів були в постійному пошуку нових можливостей для цього. «якщо тут війна, я тут залишуся», - говорить лицар в одній з поетеси марії французької. нічого незвичайного не було в тому, щоб помірятися силою з незнайомим суперником, якщо той хоч чим-небудь викликав незадоволення. організовувалися спеціальні лицарські турніри. у 11-13 ст. виробилися правила рицарських двобоїв. так, їх учасники повинні були користуватися однаковою зброєю. частіше за все спочатку суперники мчали один на одного зі списом наперевіс. якщо списи ламалися, бралися за меч, потім за булаву. турнірне зброя була тупою, і лицарі старалися лише вибити суперника з сідла. при проведенні турніру після численних індивідуальних поєдинків, які могли продовжуватися декілька днів, влаштовували головне змагання - імітацію битви двох загонів. лицарські поєдинки стали складовою частиною битв в нескінченних феодальних війнах. такий поєдинок відбувався перед боєм, єдиноборство завершувалося смертю одного з лицарів. якщо поєдинок не проводився, то вважалося, що бій початий «не за правилами».вищим виявом лицарської любові до війни, агресивного бажання феодалів до захоплення нових земель, підтриманим католицькою церквою, стали хрестові походи на схід під прапором захисту християн і християнських святинь від мусульман. у 1096 році відбувся перший з них, а в 1270 - останній. під час їх проведення виникають особливі військово-релігійні організації - лицарські ордени. у 1113 році був заснований орден іоаннітів, або госпітальєрів. в єрусалимі, поблизу храму знаходився центр ордену тамплієрів, або храмовників. орденом великий магістр, покорявшийся особисто папі римському. вступаючи в орден, лицарі давали обітниці послуху і смирення. вони носили чернечі плащі поверх лицарських лат. в агресії проти слов'янських народів головну роль зіграв тевтонський орден.лицарський кодекс знайшов відображення в лицарській літературі. її вершиною вважається світська лірична поезія трубадурів на народній мові, що виникла на півдні франції. вони створюють культ прекрасної , служачи якій, рицар повинен дотримуватися правил «куртуазія». «куртуазия», крім військової доблесті, вимагала уміння поводитися у світському товаристві, підтримувати розмову, співати. був розроблений особливий ритуал женихания до дівчат. навіть в любовній ліриці, в описі почуттів лицаря до пані частіше за все використовується характерна станова термінологія: присяга, служіння, дарування, сеньйор, васал.по всій європі розвивається і жанр рицарського роману. для його сюжету були обов'язкові ідеальна «лицарська» любов, військові подвиги в ім'я особистої слави, небезпечні пригоди. романи широко відображали побут і риси свого часу. у той же час в них вже помітний інтерес до окремої людської особистості. найбільш популярні сюжети - про лицарів «круглого стола», про легендарного короля бриттів артура, лицаря ланселота, трістані та ізольді. багато в чому завдяки літературі в нашій свідомості досі живе романтичний образ благородного середньовічного лицаря