Навіщо король басиліо помістив Сехисмундо вежу ?​

Ольга Николаевна Гуссаковская — писатель, член Союза писателей России.

1955 год — окончила исторический факультет Костромского педагогического института им. Н. А. Некрасова.

После окончания института по распределению поехала в Магаданскую область, где работала преподавателем истории, а затем — литературным сотрудником газеты «Магаданский комсомолец», а потом — редактором Магаданского книжного издательства.

Была депутатом местного Совета в Магаданской области. Была заместителем председателя областного женского совета по работе с национальными кадрами в городе Магадане.

1965—1966 гг. — училась на Высших литературных курсах в Москве.

1972 год — вернулась в Кострому.

Автор более десятка книг, которые были изданы местными, а также центральными издательствами.

✔ Дата рождения: 14 мая 1932 .  Кострома, СССР .

✔ Дата смерти: 18 октября 2007 (75 лет)  Кострома, Россия

✔ Годы творчества: 1955—2007.

Фото О.Н. Гуссаковской.

Вічність образу пана Журдена

Читаючи комедію Мольєра "Міщанин-шляхтич", мимоволі думаєш, що великий драматург якимось містичним чином побачив і наш час - сучасних Журденів, коли люди неосвічені, часом навіть малограмотні, прагнуть здобути і титул, і владу. Журдени ніколи не вмруть, поки існуватимуть ті, хто вважає, що можна купити те, що не дано природою.

Подекуди герой Мольєра викликає навіть співчуття - адже він хоче чогось навчитися! Але те, як він це робить, викликає тільки сміх. У нього немає найголовнішого - природного розуму, природного здорового глузду, який є навіть у селянина. Він заводить дружбу з людьми, що потихеньку обкрадають його. Він приймає авантюриста Доранта, тому що в того є титул і гарні манери, і відштовхує чесного Клеонта, тому що гой не дворянин. Він носить коштовний, але смішний і чудернацький одяг... Ну чим не "новий росіянин" із сучасного анекдоту?

Але, яким би смішним не був Журден зі своїми претензіями на дворянство, він усе-таки виший від своєї жінки, що заперечує освіту взагалі. Інша річ, що в прагненні наслідувати дворянство зовні, він одягається в безглузді убрання ("Усі добродії так носять"), безглуздо поводиться ("Егей, два моїх лакеї!"). Але повернемося до нашого часу.

Хіба не нагадує це тих, хто "із бруду в князі"? На жаль, дурість людська не знає меж. "Не місце прикрашає людину, а людина місце"; "Як не коваль, то й рук не погань" - ці і подібні до них прислів'я дуже мудрі. Мольєр говорить нам: головне не в титулі і не в гарних манерах, за ними можуть ховатися без тна дурість і неуцтво.

На жаль, журдени жили, живуть і житимуть. Вони будуть намагатися купити собі розум, манери, родовід або щось подібне. Але Мольєр ще понад триста років тому показав, до чого це все приводить.