Из произведения александр сергеевич пушкин дубровский пять-шесть предложений с междометиями​.

Наверно, многие люди любят время. время учит людей всем премудростям жизни, залечивает душевные раны. "время - движущийся образ неподвижной вечности", как ещё несколько веков назад сказал знаменитый французский поэт жан батист руссо.  но есть у времени некий порок: являясь учителем многих мудрецов, оно убивает своих учеников, при этом разрушая горы и уничтожая равнины..   единственное, что не может поглотить и превратить в прах время - это книги, бесценные фолианты былой и новой культуры, хранящие в себе многих тысячелетий.  книги писались всегда. исчезали в песке небытия длинноногие годы, эпоха сменяла эпоху, менялась, а смысл всегда оставался тем же. любовь, надежда политика.. и в 18, и в 21 веках люди задумывались и по сей день думают о похожих вещах, ведь именно они и содержат в себе жизнь - то, что таит в себе смысл человеческого существования.  но несмотря на схожий "сюжет", знакомую всем идею, в современно мире сложно воспринимать прошлых столетий. классицизм, подчеркивающий гармонию формы и содержания, сентиментализм, в котором ныне безмолвная природа расцветает вместе с героями произведений - всё это кажется лишь сказкой, миражом, выдумкой гениального автора, вовсе не похожей на жизнь людей 21 века.  впрочем, нельзя судить старого времени только с "проблемной" стороны. возьмём, к примеру, замечательную повесть н. м. карамзина "бедная лиза". нежная о горячей любви, апогеем которой является смерть главной героини, затрагивает душу каждого читателя. пробегая глазами трепетные строки, мы задумываемся не только о судьбе крестьянки лизы, но и о многих людях, что отдали свои жизни, не пережив предательства любимых. и посудите сами - разве в наше время не было подобных трагедий? жизнь, сменяя эпохи, почти никогда не меняет своего хода. по крайней мере, пока.  книги, написанные в 18 веке поистине потрясающи. настоящая дружба, благородные поступки.. букет эмоций, собранный писателем, благоухает и по сей день. данные цветы никогда не засохнут, ведь их смысл, нравоучения, современному человеку уже долгие годы, и, конечно, это ещё не предел..   писателям и поэтам 21 столетия никогда не достичь той высокой планки, что когда-то создали их предшественники - гениальные люди, написавшие вечные произведения. и думаю, стоит воспринять это как данность, и поверить времени. ведь только оно решает, какое произведение в будет жить.

Серед великої народнопісенної спадщини сербського фольклору особливо виділяються твори, що стосуються великої битви сербів із турками в 1389 році. ніяких відомостей про цю тяжку для сербського народу битву, окрім фольклорних записів, немає, тому вчені різні гіпотези стосовно самої битви саме за народними піснями та щодо перебігу бойових дій. слід також зауважити, що битва в косово згадується в багатьох піснях навіть родинно-побутової тематики, але в основному для того, щоб дати глибшу характеристику побуту сербів чи стосунків у родині.  сербський фольклорний твір «смерть матері юговичів» має всі ознаки , що характерні для фольклору слов'янських народів: героїко-фантастичний зміст, напружений сюжет, трагічний характер. сюжет цієї не загострений, але напружений: мати проводжає на війну дев'ятьох синів і свого чоловіка юг-богдана; у нерівній битві полягли смертю відважні дев'ять юговичів і їхній батько. сповнена смутку й лихого передчуття, жінка у відчаї звертається до бога з проханням дати їй «орлині зіниці», щоб серед поля бою розшукати своїх синів та чоловіка, та «широкі лебедині крила», аби полинути до них на чи для розради. вона отримала такий подарунок від бога, та було запізно — загинули її любі чоловіки.  смуток жінки ніби передається всьому живому довкола: співчуваючи їй, «собаки загарчали», чути «клекіт соколиний», навіть «застогнали коні». повтор слів «серце матері залізним стало, не кричала мати й не ридала» підкреслює мужність жінки, охопленої горем і тугою за рідними кровинками. має виразні образи-символи. образ коня — незмінного й вірного друга воїна — наскрізь проходить через увесь твір, можливість відчути глибину страждання жінки, бо порушені життєві й родинні стосунки. дев'ять соколів, яких побачила мати біля загиблих синів, — це символ дев'яти життів хоробрих воїнів. мужньо сприйняла жінка це горе, однак усе її єство повстало проти того, що такі юні життя в розквіті сил загинули, що ніколи не побачить вона ні синів своїх, ні коханого чоловіка, і не витримала мати й дружина:   мати в печалі голову схилила,  і від горя розірвалось серце,  від печалі за синами коханими  і за старим богданом югом.  отже, сербського фольклору «смерть матері юговичів» дає нам яскравий взірець народнопісенної творчості, що зберігає не лише історичні факти, але й глибинне переживання тих подій, на яких засновано твір.