Чим мене вразив твір 451 градус за фаренгейтом?

ответ:

прослухавши як аудіокнигу (українською) цей роман, сам мимоволі частково здійснив пророцтво його автора - рея бредбері. в книзі про суспільство, яке не читає книг, яке живе лише роботою та у всьому шукає задоволення. пожежники тим і займаються, що виїжджають на виклик аби спалити помешкання з книгами, інколи разом із його власниками. все у такому тоталітарному суспільстві організовано так, аби ти в усьому постійно шукав веселощів і нічим не переймався. якщо комусь і потрібно для чогось знати про що там була якась книга, то може взяти збірник коротких змістів і там знайти "вижимку" про що твір. не знаю, можливо раніше таке було, але мені дедалі частіше трапляютсья люди, які читали книгу з-за того, що просто так треба для чогось. наприклад, книгу масово обговорюють і аби не відставати. коли запитуєш враження і оцінку, то у відповідь чуєш щось на зразок: ", там про чувака, який жив в парижі, а потім війна розпочалася і він ледь втік звідтам? ".

бредбері написав і опублікував твір у далекому 1953 році. спочатку у світ вийшов варіант під назвою "the fireman" (1951). дуже дивно, але тенденції до розважальної функції тб, тенденції до масовості і спопсованості там вже є. більше того, мова навіть про інтерактивне тб. як він міг так далеко заглянути в ті часи?

сюжет сподобався. оригінально. дивно, що у нас цей роман не є широко популярним. хоча більшу частину прослуховування твору (книжки я ще читаю, не спалюю, як у книзі: -) )) переслідували не дуже веселі думки. і все ж фінал швидше дає таки надію. хоча і не є типовим американським хеппі-ендом.

На прикладі притчі про блудного сина, господь розкрив нам таємницю безкінечної любові бога до свого творіння, всепрощаючої любові батьків до дітей, любові кожного з нас до свого ближнього. як же нам полюбити свого ближнього? як виконати другу, після любові до бога, заповідь христову? перш за все, нам необхідно постаратись розглянути за зовнішнім виглядом людини, людину внутрішню, її глибинну і частіше за все до пори до часу скриту, потаємну суть. нам потрібно заглянути туди, де в кожній людині криється образ божий і наше людське, загальне богу отцю синівство. часто ми бачимо лише людину зовнішню, поругану гріхом, яка потопає в страстях, і не помічаємо того образу божого, який криється під зовнішніми нашаруваннями. а саме його ми повинні побачити в людині і йому вклонитися в кожному з наших ближніх.

В литературе есть много рассказов, учащие читателей доброте, состраданию. Без этого жизнь любого человека невозможна. Умение сострадать является показателем любви и человечности людей.

Яркими примерами таких произведений являются "Юшка" и "Кусака", рассказы двух разных авторов. В этих произведениях разные персонажи, разные ситуации, но есть в них одно общее: бессердечность людей, их равнодушие, показанные особенно четко.

Главный персонаж рассказа "Кусака" — одинокая собака. В ее одиночестве виноваты в первую очередь люди. Одни презрительно относились к ней, другие, наоборот, не замечали ее, а когда кто-то бил и бросал в собаку палки, старались не обращать внимания. А те "добрые" люди, приручившие эту «героиню», сделали ее объектом игры и веселья, хотя и заботились о животном. Эти люди были равнодушны к дальнейшей судьбе собаки, с осенними холодами эти "хозяева" бросили животное. Дальше судьба Кусаки становится такой же, как раньше. Люди будут поступать так же, обрекая собаку на одиночество. В ее душе поселились лишь боль и обида на людей. Потому эта дворняжка стала очень злой «кусакой».

Юшка — главный персонаж рассказа Платонова., выступающий куклой для битья. Он выбросить злость, а не растрачивать ее между собой. Он не отвечал на издевательства, молча сносил их. Этим герой рассказа еще больше раздражал окружающих.

Духовно Юшка был выше других. Он любит природу и людей, потому он и терпит от них жестокость. Таким он является перед читателями. Остальные персонажи, описанные в рассказе, жестокие люди, чуждые таким понятиям как доброта с милосердием, сочувствие. Исключение составляла девушка, которая выучилась, благодаря Юшке и приехала лечить того, кому она обязана была всем. Жалко, что понимание ошибок приходит к ним лишь после гибели Юшки. Погиб этот человек, впервые попытавшись защитить себя.

После его смерти оказалось, что человек этот воспитывал девочку-сироту, как свою дочку. Он сам часто не доедал, ходил в рванье, но девочка была накормлена всегда. Девочка выросла, благодаря Юшке стала врачом. Она часто бесплатно лечила сельчан. Юшка был очень добрым, но в сострадании не нуждался до последнего дня. Герой рассказа придумал себе как бы два мира. В первом он делал доброе дело, живя ради другого человека. Во втором, злом, он служил мишенью для людей, которым нужно было расслабиться и снять стресс тем, чтобы обижать других.

Сострадание и доброта необходимы в жизни каждого человека. Люди, лишенные сочувствовать, не могут быть людьми, в прямом смысле. Человек должен отвечать за прирученного, необязательно животного.

Ведь каждый человек имеет душу, рождающую такое чувство, как сострадание. Часто человек сочувствует бездомным животным. А некоторые не только сострадают, а и им. Например, бездомных животных отвозят в приюты. Но не только животным требуется сострадание. Люди тоже часто нуждаются в нем, обижают других именно потому, что им самим необходимо сочувствие.

Объяснение: