Как вы объясните то внимание, которое авторы уделяют детству и юности в автобиографических произведениях?

детство - чудесная пора. для всех людей, и для писателей тоже. в это время мы только начинаем раскрывать и познавать себя.авторы уделяют этому периоду такое внимание,   потому что, для начала, это важно для них самих лично, словно они заново переживают этот час. во-вторых, так читатель воспримит автора как настоящего человека, а не просто черные буквы на белой бумаге. заинтересовав собой и своей жизнью читателя, он так же заинтересуется и произведением.но все-таки первый вариант куда важнее. а про юность все понятно - первые пробы пера, взлеты и неудачи, приливы самого первого вдохновения - это не забыть никогда, и об этом хочется писать.  

Герою романа джиму хокинсу, то ли подростку, то ли мальчику, автор не уточняет его возраст, приходится самостоятельно ориентироваться в сложной обстановке при неблагоприятных обстоятельствах, проявлять инициативу, идти на риск, напрягать мозг и мускулы, но также делать нравственный выбор, определять жизненную позицию. им движет мечта, он предается ей с естественной восторженностью, действует, подталкиваемый необходимостью и любознательностью, руководствуется высокими чувствами и здравым соображением. ему приходится встречать лицом к лицу опасность, глядеть в глаза смерти, прибегать к решительным и крайним мерам. ему же удается познать радость моральной и практической

коли я дочитав роман «айвенго», я навіть засмутився. ще недавно я із за­вмиранням серця стежив за героями, хвилювався, чи встигнуть прийти на ричарду відважні воїни локслі… роман вальтера скотта захопив мене цілком, наче чарівною машиною часу переніс у середньовічну ію. і ось роман дочитаний. що залишив він у мені?

часи, змальовані в романі, дуже далекі від нас. але образи твору настільки живі й яскраві, що мимохіть починаєш хвилюватися, боятися й радіти за них, наче герої ці — реальні знайомі люди.

саме айвенго, а навіть не славетний король ричард левине серце, є головним героєм роману. і для мене цей образ доблесного лицаря став улюбленим образом. чим саме айвенго вражає, що примушує мене захоплюватись цим героєм?

знайомство читача з головним героєм відбувається незвичайно. героя, переодягненого прочанином, не впізнають ні батько, ні кохана. не знаємо айвенго й ми. але вілфред уже в рідному домі, за яким скучив у далеких краях. він бачить суворого батька, що не готовий простити сина. він бачить кохану, та не може наблизитись до неї. але й у ці важкі для душі хвилини айвенго виявляє незвичну для свого часу людяність. ніхто не хотів допустити до столу втомленого й голодного єврея, а «прочанин» айвенго ів іновірця. почувши про змо­ву проти ісака, айвенго попереджає єврея про небезпеку та є вряту­ватися. можна сміливо сказати, що для того часу така повага до простої людини, співчуття шляхетного християнина іновірцю були рідкістю.