Твір роздум на тему ти людина і в тобі я пізнаю усіх людей

добро́ — категорія етики, якою позитивно оцінюють певну поведінку, явища чи події. добро — благо, моральне, правильне, стверджувальне, позитивний початок, корисне, пожиточне. протистоїть злу, поганому, руйнівному, негативному початку. людській волі є властивим бажання добра, краси або правдивого щастя. кожна людина гостро відчуває природнє бажання добра, яке б зробило її правдиво щасливою. з цього приводу святий августин в своїх сповідях писав: «наше серце, господи є невгамовним до часу коли воно знайде відпочинок у тобі» (книга 1. гол. 1).бажання добра, яке б зробило людину щасливою, не є чисто гіпотетичним бажанням, це вроджена основа в самій людській природі, а природа є постійною і стабільною, знаходиться в усіх людях, в усіх місцях, в усіх часах. крім того це бажання — належить самій природі волі людини, яка є аперитивним членом, що має універсальне добро за ціль.

В «Капитанской дочке» мы встречаем поистине русские характеры, которым наравне с благородством, достоинством, честью присущи и привитые веками бесправного положения смиренность, рабская психология. Эти черты заметны в Савельиче. Автор правдиво показывает образ Савельича, дядьки Гринева, крепостного крестьянина в разных жизненных ситуациях, давая возможность герою проявить все присущие ему качества. Савельич заботился о маленьком барине, как о собственном сыне: переживал, когда Петруша болел, возмущался, когда юному Гриневу был выписан для обучения француз. А когда Гринев достиг совершеннолетия и был отправлен служить отечеству, Савельич повсюду следовал за ним и даже не единожды от смерти.

Савельич — подневольный человек, смиренный и преданный своему господину. Он умен, исполнен чувства собственного достоинства и чувства долга. На нем лежит огромная ответственность — он занимается воспитанием мальчика, при этом испытывая к нему поистине отцовские чувства.

«Капитанская дочка» — повесть, в которой Савельич показан не как унижающийся перед господами слуга. Так, в ответ на несправедливые и грубые упреки Гринева-отца он в своем письме называет себя «верный ваш слуга», «раб», как это было принято в то время при обращении к господам крепостных. Однако тон письма этого героя проникнут чувством человеческого достоинства. Душевное богатство, внутреннее благородство его натуры полностью раскрывается в глубоко человеческой и совершенно бескорыстной привязанности одинокого, бедного старика к своему воспитаннику Петруше.

була собі дівчинка, яка завжди всім посміхалася, ділилася, і була доброю (Аня). І була у неї сусідка по вулиці, вона всім грубила і була не дуже добра (Ліза). Але одного разу їй сказала Аня: Чому ти така зла? Люди тобі нічого не зробили поганого!

Ліза замовкла, потім різко вигукнула: ти така добра, і думаєш що світ весь також! Розвернулася і пішла. Аня задумалася, їй було образливо що Ліза була так груба до неї. Ліза прийшовши додому, зрозуміла, що поступила неправильно. На наступний день Ліза знайшла Аню на берегу озера, вибачтлася. Після цього Ліза стала більш добрішою до світу, і доброзичливішою.