Укажите предложения, в которых нужно поставить одну запятую: 1. мелкое болотистое озеро по берегу которого мы пробирались еще белело меж деревьев. 2. мы подождали пока с парома выгрузили наши машины и поехали дальше. 3. объясни где мне лучше всего остановиться в москве. 4. яков встал рано когда солнце еще не палило так жарко и с моря веяло бодрой свежестью. 5. дыхание становилось все глубже и свободнее по мере того как отдыхало и охлаждалось его тело.

Одну запятую нужно поставить в 3 и 5 предложениях.

Глибока філософія прихована у словах В. Джеймса: «Суспільство деградує, якщо не отримує імпульсів від окремих особистостей; особистість деградує, як­що не отримує співчуття від усього суспільства». Я думаю, однією із таких осо­бистостей, яка підштовхнула суспільство до активних дій у боротьбі за волю, свободу народу був і залишається Т. Шевченко.

Не кожного члена суспільства можна назвати громадянином, а лише людин­у у з активною життєвою позицією. Вона докладає максимум зусиль, щоб жилося краще усім.

Ідея утвердження активної громадянської позиції людини-патріота стала провідною у вірші «Минають дні, минають ночі…» Ліричний герой роздумує над швидкоплинністю життя. День за днем воно наближає людину до вічності. Але сидіти і чекати свого кінця — це є не лише ганебним для людини. Це злочин про­ти суспільства. І Шевченкові слова звертання до долі більше нагадають молитву:

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

Лише істинний гуманіст здатен прожити власне життя для людей, захищаючи їхні інтереси. Саме любов є найбільшою рушійною силою.

А дай жити, серцем жити

І людей любити…

На час написання вірша поет уже мав гіркий досвід стосунків із владою. Він розумів, що царизм докладає всіх зусиль, щоб зберегти єдину і неподільну Російську імперію та самодержавство. Свої переживання він озвучує устами лі­ричного героя:

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі…

Але він, істинний громадянин, найбільше боїться померти, не залишивши по собі жодного сліду. Для нього інтереси народу і рідного краю є надто дорогими.

А ще гірше — спати, спати,

І спати на волі —

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого…

Цей вірш не втратив своєї актуальності. І я впевнена, що ніколи не втратить. Держава буде існувати доти, доки будуть жити люди, готові служити їй вірою і правдою, захищати її інтереси, а отже, захищати людей. Особисто я не хочу «гнилою колодою по світу валятись». І я вірю, що, коли виросту, то служитиму людям і любитиму їх.

Лес зимой называют замершим, молчаливым и задумчивым. Подойдешь поближе - он выглядит совсем прозрачным: солнце пробивает его насквозь.Зима - чудесная и сказочная пора года. Природа засыпает, приобретает загадочность, навеивает чувство сказки. Зимой красиво как в саду, так и во дворах, как в поле, так и на речке, но красивее всего в лесу!На родной земле, под которой спит непробудным сном зеленая травка, ожидавшая весеннего тепла.Сегодня утром когда я была мертвая тишина. Даже ветер не хотел портить эту тишину. Я чуть – чуть вперед  и первый лучик утреннего солнышка показался вдали за сонными деревьями.  Я шел по лесу, и сердце мое трепетало от  такого очарования. Снежинки переливаются на зимнем солнце словно драгоценные камни. Не слышен ни шорох листьев ни жужжание насекомых, вокруг лишь белый снег. Вот на белом полотне снега я вижу следы животных,начинаю гадать кому они принадлежат: лисе, белке, волку, зайцу,а может быть лосю.