Яка повинна бути дружина державного діяча

вона повинна бути гідною свого чоловіка. сподіваюся, що державний діяч теж гідна людина. а ще вона повинна бути жінкою, а не чоловіком. повинна бути вірною своєму чоловікові, у всьому йому , не дратувати людей зарозумілістю або надмірною розкішшю.

Тарас григорович вже 200 років тому бачив долю нашої країни.він був україгським пророком. історичні поеми, сюжет яких грунтується на подіях, які відбувалися досить давно, далеко не так просто аналізувати з точки зору їх актуальності. необхідно розуміти, що в той час як люди, незалежно від часу, в якому вони проживають, залишаються практично такими ж, суспільство та правила, які регулюють поведінку людей і багато іншого, змінюється. думається, що не можна однозначно відповісти на питання, чи є актуальною ці поеми тараса григоровича шевченка сьогодні чи вона не є актуальною. в деякій частині вона дійсно актуально, але в іншій частині, мабуть, зовсім не актуальна.  шевчено у свохх творах гостро відображає той і теперішній час і в цьому і є актіальні

Літературний рід: лірика. жанр: ліричний вірш. вид лірики: патріотична. провідний мотив: мрія про повернення на рідну землю. віршовий розмір: ямб. про твір: перебуваючи в засланні, в. стус з ніжністю згадує рідний край, який пізнавав змалку і який залишився теплим спогадом: «сонця хлюпочуться в озерах», «світання тіні пелехаті над райдугою голосів», «плескіт крил і хлюпіт хвиль»… настрій ліричного героя емоційно під­несений, проте до жорстокої реальності читача повертає питання «де», яке звучить рефреном. оптимістично звучать останні рядки вірша: «і лазурово простелися, і душу порятуй мені». ліричний герой (читай в. стус) сподівається, що спогади про рідний край порятують його душу від несправедливості й зневіри. вірш «о земле втрачена, » нале­жить до невольницької лірики. ліричний герой поезії сумує, страждає в розлуці з рідною землею, він пригадує забуті дні — «сині ниви», «перегуд джмелів», «лет голубів» і її — «грішну і святу», кохану. і просить «землю втрачену», щоб явилася вона йому хоч уві сні — дати силу, порятувати зболену душу.