Нужно найти: художні засоби в пісні ой не ходи грицю.

Риторичні    запитання ( «ой нащо ж ти, доню, гриця отруїла? ») риторичні    оклики  ( що через тебе мене мати била! із чотирьох дощок дубовая хата! » ) епітети( чорні брови дівки чарівниці   ) гіпербола  ( нехай достанеться гриць сирій землі.) повтори( «ой нащо ж ти, доню, гриця отруїла? » нехай же не буде ні тій, ні мені,  

1)появление черта  2)рассказ о кузнеце вакуле  3)разговор надменной оксаны и влюбленного вакулы  4)чуб, отец оксаны, идет в гости к солохе  5)оксана обещает выйти замуж вакуле, если он принесет ей черевички, которые носит сама царица  6)солоха прячет ухажеров (черта, голову, дьяка, чуба) в мешки из-под угля  7)вакула садится на черта и летит на нем в петербург  8)жители села узнают, кто сидел в мешках  9)вакула, добравшись до столицы, идет к царице на прием вместе с запорожцами и получает черевички государыни  10)оксана печалится об отсутствии вакулы и чувствует, что она влюблена  11)жизнь вакулы и оксаны

поштовхом до написання роману стала подорож панаса мирного від полтави до гадяча. 1874 року у журналі «правда» письменник опублікував нарис «подоріжжя од полтави до гадяча», який і був покладений в основу майбутнього роману. почута від візника розповідь про «відомого чи не на всю губернію розбишаку» гнидку, що був засуджений на каторжні роботи, зосталася в пам'яті, «як здоровенний іржавий цвях, забитий в білу стіну його споминів». найбільше ж дивувало панаса мирного те, що люди не засуджували вчинків гнидки, а навпаки співчували йому, називали його нещасним чоловіком.

робота над романом тривала чотири роки: з 1872 до 1875. немає жодних свідчень про те, чи збирав панас мирний додаткові відомості про василя гнидку. вочевидь, головний персонаж твору  — нечипір вареник (чіпка)  — вигаданий персонаж, якого автор поселив у селі піски гетьманського повіту на полтавщині. село піски існувало насправді, проте знаходилося воно у гадяцькому повіті, а гетьманський  — вигаданий письменником.

готовий рукопис повісті рудченко надіслав братові іванові, який тоді працював під літературним псевдонімом іван білик, був відомим фольклористом і літературним критиком. той загалом схвально оцінив сюжет роману, проте зробив деякі суттєві зауваження. всього редакцій роману було шість. уже після третьої редакції, поради івана білика переросли у співпрацю з панасом мирним, спрямовану на вдосконалення твору.

остаточний варіант роману не зміг вийти друком в україні. він був надрукований лише 1880 року у женеві за сприяння михайла драгоманова.