Іть написати твір "улюблені весільні звичаї українського народу"

Увесільних обрядах відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. наприклад, збір дружини (весільний похід) молодим, імітація викрадення нареченої (посад молодої), подолання перешкод на шляху до молодої (перейма) — це свідчення давніх форм шлюбу умиканням, а діалог старостів про куницю та мисливця, обмін подарунками між сватами, викуп коси, виплата штрафу за безчестя — своєрідний відгомін звичаю укладання шлюбу на основі купівлі-продажу. у цілому ж українське весілля поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. у свою чергу кожен із циклів складався з низки обрядів. передвесільна обрядовість включала сватання, умовиш, оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір. власне весілля складалося із запросин, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви, рядження. післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодими, прилученню невістки до родини чоловіка. це обряди хлібин, свашин та гостин. "сценарій" традиційного народного весілля в основних рисах зберігся й дотепер — більшою мірою в сільській місцевості та у значно трансформованому вигляді в умовах міста.

Рід літератури: лірика.

Вид лірики: інтимна та пейзажна.

Жанр: вірш.

Тема: зображення благотворного впливу приходу весни на ліричну героїню, яка занедужала.

Ідея: заклик бути оптимістом та жити в гармонії з природою.

Основна думка: «Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала».

Основний мотив: гармонійна єдність людини та природи утверджує оптимізм.

Проблематика: оптимізм і песимізм, людина і природа, душевна розрада і самотність.

Композиція.

Експозиція: «була весна...».

Зав'язка: буяння весняної природи та самотність хворої ліричної героїні.

Кульмінація: заглянула «у вікно до мене» весняна краса.

Розв'язка: «моя душа ніколи не забуде того дарунку».

Художні засоби.

Епітети: «весна весела, щедра, мила», «летіла хутко», «співучії пташки», «зелений шум», «веселая луна», «весна ясна», «радісна весна», «білесенькі квітки», «в тісній хатині», «весняна воля», «любий гай».

Порівняння: «летіла хутко, мов стокрила».

Персоніфікація: «весна…промінням грала, сипала квітки,…летіла хутко», «усе загомоніло — зелений шум, веселая луна», «весна…друнки всім несе…, дару не придбала, мене забула», «весна … не забула», «заглянули… гілки», «замиготіло листячко», «вітер … заспівав», «прилинули пісні», «гай свій відгук з ним прислав», «душа… не забуде», «весна дала, … за вікном цвіла».

Риторичні оклики:

«Вона летіла хутко, мов стокрила,

За нею вслід співучії пташки!»

«Все ожило, усе загомоніло —

Зелений шум, веселая луна!»

«Ні, не забула!»

Объяснение:

это не много не то но тоже норм

как то так

Объяснение:

Поетичний роздум «Легенда про вічне життя» Івана Франка має ознаки художньо-історичного твору, якому підкорився чи не весь тогочасний цивілізований світ, засновник найбільшої імперії, що розпалася мало не відразу ж після його смерті, фігурує його кохана дружина-красуня - персіянка Роксана, генерал Александра й потаємний обранець серця Роксани - Птоломей, а в образі аскета- мудреця вгадується вихователь і наставник Македонського - античний філософ Аристотель. Проте історичний ракурс у цьому творі не такий важливий, адже в поезії на першому місці проблема життя і смерті.