Написать сочинение "зображення покріпачення україни в романі панаса мирного (хіба ревуть воли, як ясла повні)" буду !

Історія україни має багато трагічних сторінок, але найбільшим нещастям для нашого народу стала ліквідація гетьманщини і перетворення вільного селянина на безправного кріпака. дуже часто кріпосниками ставали давні вороги українців — польські пани і підпанки, яким російські самодержці роздавали родючі землі своєї малоросії. саме так з'явився у пісках пан польський — генерал, що служив у якомусь полку, терся біля вельмож і нарешті за вірну службу отримав село. уперше прибувши у піски, що подарувала йому цариця, й відчувши опір вільних людей, новоспечений володар зрозумів, що громада добровільно не вставить свою шию в ярмо, що «волів» потрібно гарненько призвичаїти, щоб самі простягали шию і слухняно виконували волю господаря. і на другий день генерал привів «москалів», котрі швиденько гвинтівок «роти заціпили» непокірним. із того все й «ляшок» вдається й до мерзенного обману піщан, що братиме з них тільки невелику плату за користування «його» землею. і зрештою вільні колись селяни стали панськими. уперше біда затесалась у село у вигляді царського генерала, а згодом з'явилася разом з удовоюгенеральшою та її синочками. тепер піщани зрозуміли, що пропали навіки. кріпосники за короткий час так запрягли «волів» у ярмо, що тепер уже можна було тішитися й насолоджуватися життям щодня. селяни ходили на панщину по чотири-п'ять днів на тиждень, а крім того, «зносили у двір курей, гусей, яйця». було з чого панам бенкетувати та в п'яному хмелю гудити своїх «мазеп». генеральша навіть не спілкувалася зі своїми годувальниками-кріпаками, все йшло через прикажчиків. її мозок працював тільки над вигадуванням страшних, принизливих покарань своїм дворовим. спустошене серце генеральші грілося не біля дітей та онуків. свою любов вона віддала котам. а тим, хто вичісував тих котів, стелив їм постіль, доводилось гірко. з наказу генеральші люто катують веселу дівчину уляну. мокрині доводиться прилюдно цілий день мазати панські кухні з мертвим кошеням на шиї, якого вона ненароком придушила. зовсім зубожіло село, коли осів на батьківщині василь семенович польський. при ньому кріпаки вимушені були працювати на панщині вже шість днів на тиждень. на відміну від генеральші, василь семенович спілкувався зі своїми кріпаками. ще підлітком скуб ровесників за чуба, юнаком цінував красу молодих кріпачок. пани-кріпосники були не хазяїнами, а хижими експлуататорами. вони не про землю, про тих, хто на ній працює. з року в рік земля виснажувалася, урожаї падали, село убожіло, морально розкладалося. пияцтво, злодійство стали звичайними явищами серед кріпаків. неволя, як той чад, задурманила людям

Cтепан радченко  — людина-завойовник, яка розбазарює свій талант. ось один з епізодів роману. степана запросили на вечірку до інституту, де він читає своє оповідання "битва". "успіх, пише автор", — був великий, — "та степан до цього успіху поставився дуже неприхильно і навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинуту йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави".  у розмові з борисом, відвертим прихильником літератури, степан говорить, що оповідання — це жарт, це розвага, а за ніч пише декілька творів у цьому ж жанрі.  іноді в голові степана з'являються справді думки, не притаманні інтелігентній людині. посварившись з максимом, він пішов геть. а в голові вирій думок: ця наволоч ударила його в обличчя! ач який лицар об'явився!   з великим задоволенням він згадував, як душив максима, бив його, "вивертав, колінчив і заразом жалкував, що так швидко урвав свою кару. вбити б гадюку! на юшку потовкти! "  він любив літературу, вона стала йому близькою й найдорожчою. і літературу він розцінює як першу ознаку культурної людини.  степан вважав, що він людина насиченого розуму і тому не повинен спілкуватися "з людьми, тими далекими фігурами, що йому часом випадало з ними здибатись". життя людей здавалося йому простим і жодної уваги не вартим.  він належав до тих людей, хто прагне крок за кроком наближатися до поставленої мети, але не вміє спочивати на зупинках досягнення. бажання його були поривними, вони палили його, кликали навпростець через труднощі. здавалося б, а що тут прикрого. та справа в тому, що при вирішенні будь-яких проблем душа степана була "жорном невпинним, що лиш разом з добірним зерном кукіль і вівсюг життя".  поступово степан заволодівав містом. спочатку нова квартира (простора, світла, у центральному районі), а потім люди, знайомі. їх родичі і так вглиб міста. "його капелюх щораз частіше здіймався на вулиці" зосі, яку, здавалось, покохав, степан доводив перевагу громадського над особистим, читав їй мораль, в яку й сам мало вірив.  хлопець часом відчував, що губить себе. оті часточки свого "я" йому хотілося зібрати, повернути їх до себе, з'ясувати своє єство. та на зміну цим думкам приходили зовсім інші, протилежні. 

        если бы я был             мир драмы-феерии леси украинки "лесная песня" наполнен героями двух типов - людьми и мифическими существами, которые живут рядом, общаются, друг другу и конфликтуют.  лукаш - человек. он музыкально одаренный, с врожденным чувством прекрасного. одного теплого весеннего дня парень игрой на свирели разбудил от долгого зимнего сна прекрасную лісовичку - мавку. очарованный ее красотой, он полюбил девушку, но раздвоенность души не позволила лукашу сохранить это чувство.  любовь - это великий дар небес, который дается не всем, а только избранным. мало кто может похвастаться, что пережил это чувство и сохранил его на всю жизнь. часто люди путают любовь с простым увлечением или влечением и горько разочаровываются, когда все быстро проходит. если бы я был лукашем, то сумел бы разглядеть настоящую любовь и не отпустил бы его от себя. никакие условности не должны стать помехой настоящему чувству. надо оберегать свою возлюбленную от насмешек, злого или неосторожного слова, изнурительного труда, грубого быта. мавка ради любви покинула все, что любила больше всего в мире: напоенный запахами цветов и трав чистый лесной воздух, свободную жизнь, своих добрых друзей и . она стала носить грубый непривлекательный одежду, жить в пыльной хижине.            покинула высокое вершины  и низко на мелкие тропинки спустилась.            мавка от чистого сердца по хозяйству: пасла коров, носила дрова, сажала овощи, засевала ниву, распоряжалась в доме и на дворе. и мать лукаша была невдоволена. ей не нравилась невестка, и старая женщина на каждом шагу старалась задеть ее недобрым словом, оклеветать перед сыном. в этой ситуации настоящий мужчина должен был развести женщин. мать заверить, что она навсегда останется его самым дорогим человеком, а для своей семьи построить новый дом и жить с любимой женой. нельзя так просто отказываться от чувства, которое разбудило весну, изменило весь мир и твою душу. надо защищать его, бороться за него, идти наперекор всему, а не засматриваться на другую, к которой так благосклонно относится мать. а то может случиться так, что другая вместо ожидаемого богатства и благосостояния принесет в сумках нищета. тогда не освящена любовью дом станет пустым, жизнь потеряет свою приманку и превратится в убогое прозябание. я бы никогда не допустил этого. пусть бы моя избранница кому-то и не нравилась, пусть говорили бы люди, что хотели, но на месте лукаша я бы ценил самое прекрасное чувство, которое способно и оборотня превратить в человека. любовь надо беречь, ценить и оберегать, и тогда оно наполнит жизнь смыслом, радостью и счастьем.