Написать анализ вирша "солодкий свит" м.рильского заранее

вірш написаний 1919р.

жанр: сонет, філософська лірика

тема: любов до природи й людини, всього живого і красивого.

ідея: автор показує радість життя та його неповторність.

основна думка: треба пройти догий шлях щоб зрозуміти та відкрити для себе "солодкий світ".

жудожні засоби:

-епітети

-метафори

-порівняння

Давалося б – що такого важливого в шматочку тканини? але рушник з давніх-давен в україні мав велике значення. він був частиною традиційних обрядів на свята, важливим елементом весіль, похорон, хрещення дитини. а також, звичайно, частиною декору.залежно від тканини можна було визначити заможність родини. кількість рушників у посагу нареченої говорила про її вправність, адже вона сама мала їх зшити та розшити візерунками. бувало, що молода мала безліч рушників, але вони були розшиті незграбно та невправно. а інша мала декілька, але дуже красивих – такий талант вишивання дуже цінився.в рушники для певних подій вкладалися певні емоції. вишиваючи заздалегідь рушник до хрещення дитини, мама молилася, аби рушник вийшов красивим – як майбутнє її дитя. до обряду поховання на рушниках вишивалися певні символи, які б могли заспокоїтися душі померлого. для хлібного рушника, в який клали охолонути тільки-но спечений хліб, обирали найкращу тканину та нитки – адже «хліб усьому голова». хліб - найважливіша страва на столі, тому й рушник мав бути бездоганним.для різних свят українські жінки ткали спеціальні рушники – кольори, візерунки, довжина підбиралася залежно від значення свята. найважливіші рушники готувалися на різдво та великдень.рушники завжди були на покутті – прикрашали стіни біля ікон. чим більше рушників на стінах – тим краща доля у сім’ї. господині ретельно слідкували за чистотою цих елементів декору. також рушники часто прикрашали столи, рушниками накривали подушки на ліжках. про важливе значення рушника в український культурі говорить велика кількість пісень, приказок, прислів’їв, казок, співомовок про нього. рушник для українців – символ дому, добробуту та душевної чистоти.

Михайло старицький написав цілу низку серію історико-пригодницьких романів: трилогію «богдан хмельницький», дилогію про івана мазепу, а також романи «разбойник кармелюк» і «останні орли». захоплюючий сюжет та його стрімкий розвиток, багатий фабульний арсенал, романтична любовна лінія - все це характеризує старицького-прозаїка як справжнього майстра історико-пригодницького роману, що розбудував цей жанр в українській літературі. в світовій літературі родоначальником історико-пригодницького роману вважають дюма-батька. відомий його вислів про історію, що він називав "тільки цвяхом, на який він вішає картини - свої романи".  щодо попередників м. старицького у жанрі, експерти знаходять явні паралелі в трилогії м. старицького «богдан хмельницький» з романом г. сенкевича «вогнем і мечем». є спільні риси у романів старицького з творами в. скотта. щодо романтичного образу мазепи в дилогії, то для художньої літератури цей персонаж не новий. про мазепу писали романтики дефо, вольтер,   гюґо, словацький, байрон, рилєєв та інші.