"чи підкорив місто степан радченко" - твір, іть будь-!

Роман «місто», написаний у 1927 році, перший міський роман в українській літературі. ця п'єса поєднує в собі національні традиції європейської психологізм. на центральній частині відносин проблем міст і сіл, формування нових творчої особистості. історія представлена через емоційні та інтелектуальної імпульси степан радченко енергійний сільських молодих людей, хто прибув у київ, прибуває в технічному коледжі і сподівається повернутися з новими знаннями в селі. перед нами є зображення розумно, людини, який, безумовно, характерні людям. його перше знайомство це купець (\"дивак, бур'янів, сміття, який зникне без сліду і згадки\") і вчитель (\"ін уже мертвий, як латиною, що потрібно тільки \"besu)-дати йому привід не лише для роздумів, але й для певних дослідження: що таке\"місто\". героєм твору сповнена рішучості і впевненість у тому, що вона буде приймати міста, оскільки вона має старий порох, який потрібно стерти.

Максим грек  максим грек – 75-літній старець, що жив у монастирі. більше 30 років був ув’язненим за свої погляди, котрі не сильним цього світу. на старість його звільнили і тепер до нього часто навідувались за порадою. так і сьогодні до нього прийшов цар іван васильович. диякон іван федоров з цієї розмови тільки почув «книги — це ріки, що напувають всесвіт». коли ж цар пішов, максим грек почав розповідати диякону про свою молодість, як він навчався в італії і як познайомився з альдус мануціус, що був видатним друкарем книжок. в цей час ще мало друкувалося книжок і більшість їх ще переписувалось і обрамлялось власноруч, тому вони були такі коштовні. диякон іван любить книжки і вважає, що його хист, його талант саме в цій великій, святій книжковій справі. 

Велел раз пан каньовский поставить среди пустого поля ворота, а около них - несколько гайдуков с плетьми. вот они и следят: кто едет полем напрямик и думает: «мне, мол, какое дело, что стоят там какие-то ворота, где нету дороги». и как закричат гайдуки: - сто-ой! бедняга останавливается, видит, что это гайдуки помещичьи. а те враз к нему: - ах ты, такой-сякой, куда едешь? разве не видишь, что тут наш ясновельможный пан ворота поставил? ты как думаешь, зачем он это сделал? зачем средства на это тратил? а затем, чтоб такие вот дураки, как ты, не ездили бы куда попало, а чтоб ехали через ворота, как полагается! и стаскивают раба божьего с воза, раскладывают его среди поля, отсчитывают ему двадцать пять плетей да еще приговаривают: - это, чтобы ты знал, как за воротами ездить.