7речень чого навчила мене моя матуся?

Моя матуся навчила мене бути мудрою і ніколи не сперечатися.мама навчила мене іти до своєї цілі та ніколи не здаватися перед великими труднощами .вона начила мене не заздрити чужому а поважати те що є в мене .мама навчила мене берегти друзів   та їм у тяжку хвилину.не руйнувати те що люди берегли багато років .матуся навчила мене не принижувати свою гідність навіть перед сильними людьми .навчила думати думати про наслідки які можуть трапитися у майбутньому 

Мене навчила моя матусся поважати дорослих , завжди людям похилого віку. якось я вийшла на вулицю і побачила страреньку бабусю із важкими сумками я їй , а вона віддячила мені цукеркорю . тоді мені стало приемно . і я з того часу завжди інвалі , людям похилого віку та іншим.

  мирослава «…попри все те мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу » «от дівчина! тій не жаль би бути мужем. і певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько! » «я не піду дальше. я не стану зрадницею свого краю! я покину батька, коли не зможу відвести його від його проклятого наміру».   максим

«мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом» 

«…молодий гірняк»; «…перший удалець на всю тухольську верховину, син тухольського бесідника захара»;

«…його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице»

«…всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами… усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. товариші поводилися з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним. …боярська служба… поважала за його звичайність і розсудливість»

«хоч і в путах, я все буду вольний чоловік. у мене пута на руках, а в тебе на душі! »

Зажурилася в лісі берізка, гілки схилила, листи згорнула. всі навкруги радіють: квіти цвітуть, пташки співають, кожна билинка, кожен кущик причепурилися, тільки берізка сумна стоїть. хтось коріння моє обгризає, — ілася вона сусіду пневі, — і листя хтось моє об’їдає подивився пень на всі боки, бачить — під деревом їжак прогулюється. гей! — крикнув пень сердито.— це ти у берізки коріння обгризаєш? — фр! — обурився їжак. — що мені — їсти нічого? я й мишей ловлю, і хробаків, я наві навіть зі змією справлюся. навіщо мені коріння обгризати? — хто ж тоді цим займається? — може, цей? — показав їжак на борсука, котрий біля своєї нори нишпорив. — от видумали, — образився борсук.— я під деревами личинок їм, а коріння не займаю. може, то кріт і землерийка? вони завжди у землі длубаються. — е, ні, — запротестували кріт і землерийка, — ми їмо жуків та хробаків, а дерев не займаємо. задумався пеньок: хто ж це берізку губить? адже не тільки коріння у неї обгризають, а й листя об’ї. ні їжак, ні борсук, ні кріт із землерийкою до листя не доберуться. ось птахи — ті скрізь встигають: і на ріллі копаються, і на гілках дерев скачуть. побачив пень шпаків і гукнув їм: — гей, пернаті! чи то не ви берізці шкодите? — що-що? — здивувалися шпаки.— щоб ми, птахи, дереву шкодили? та ніколи! вирішили тоді звірі та птахи під стерегти шкідника. сховалися в кущах і чекають. годину чекають, дві чекають, уже й потомилися чекати, а шкідник не з’являється. стало сонечко за ліс ховатися, захотілося всім спати. їжак хоча й нічний звір, а теж знічев’я розпозіхався. хто де сидів, там і заснув. і от тільки вони поснули, вибрався з-під корча жук травневий хрущ. вусами поворушив, лапами потер і закричав по-своєму, но-жучиному: гей, вилазьте із щілинок. з-під сосонок, з-під ялинок. час настав, сюди скоріше. вдосталь є смачної їжі! і зразу ж з усіх боків задзижчало, загуділо. зум-зум-зум-зум-зум-зум, ми завжди готові, кум! а хрущ ще гучніше зазивав, навколо берізки в’ється. солоденькі тут листочки. налітай, сини і дочки. тьоті, дяді, баби з дідом, пригощайтеся обідом! хмарою налетіли хрущі на берізку, обсіли, обліпили, і листя за ними не видно. затремтіла бідолашна, зарипіла. почув їжак — борсука штовхнув, прокинувся борсук — крота іі землерийку розбудив. — так ось хто берізку губить! — закричали звірі. — держи їх! лови! — зняли галас шпаки. налетіли граки, дрозди, зозулі та як почали хрущів хапати. зум-зум-зум-зум-зум-зум-зум, ой, куди ж тікати, кум? — заметушилися жуки. під дерева ховайтеся! під дерева, — скомандував хрущ. хрущ під дерева, а там на них їжак з борсуком чекають. хрущі у землю, а тут їх кріт і землерийка хапають. всіх до одного половили. розгорнула берізка листочки, розпрямила гілки і вклонилася своїм вірним друзям.