Скласти план до твору "федько - халамидник"

Прислів’я, загадки і приказки супроводжують нас у побуті з сивої давнини  до нинішніх днів і, очевидно, так буде завжди. Адже вони - неоціненні скарби народної творчості. Вони містять усе, що трапляється у житті з кожною людиною: будні і свята, сміх і горе, вірність і зраду, радість і обурення, страх і сміливість, бунтарство і покірність… Вони навчають і виховують, лякають і остерігають. За довгі віки народ вклав у зразки своєї творчості все, що притаманне його існуванню. Приказки, казки, загадки, прислів*я відносяться до «малих» жанрів народної творчості. Але не можна применшувати їх значення у народному побуті, тому що їх вживає кожна людина кожного дня, у відповідь на будь-яку подію власного чи чужого життя: працюючи, відпочиваючи, святкуючи, виховуючи малечу, оцінюючи явища природи. Ці згустки народної мудрості мають досконалу словесну форму, це мініатіюри, де немає жодного зайвого слівця. Але вони мають глибокий зміст, тому й стали з часом неписаним моральним кодексом суспільства.  

Не так вже й багато у нашій мові слів, до яких би не існувало прислів*я, приказки або загадки.

Ну от, наприклад, візьміть прості слова із щоденного вжитку: ложка, сіль, капуста, дерево, будинок, годинник, сорочка, спідниця, штани…  Впевнений, що до кожного з цих та інших слів не складно підібдрати прислів*я або приказку, або й загадку.

Не вірите?

Сидить баба на грядках вся закутана в хустках. Це про капусту загадка. І це про неї, але вже прислів*я: «Пішов би до сусіда по капусту, та на двір не пустять». Саджаючи капусту, приказують: не родися пуста, родися густа.

А ось про ложку загадка: сама не їм, а всіх годую. А ось про неї прислів*я та приказка:  Дали ложку, то дадуть і юшку. Дали ложку, як страви не стало.  

І так про все на світі. Моя бабуся полюбляє вставляти у свої розповіді при далеке минуле усілякі прислів*я. З її розмов я для себе зрозумів, що вони виникали в усі періоди життя людей. Так, у війну виникали одні прислів*я, у мирний час інші. Наприклад, під час Великої Вітчизняної війни говорили так:

Затрусився фашист, як осінній лист. Від фашистів звільнилися, як на світ народилися. Айн, цвай, драй, - з нашої землі, фашисте, тікай.

Під час голоду було прислів*я «Навчить біда ворожити, як нема що в рот уложити.

З усього цього можна зробити висновок: прислів*я, приказки та загадки містять у собі всю красу та мудрість народу, який створив усе це мовне багатство.

Объяснение:

Прочитано останні рядки оповідання Володимира Винниченка "Федько-халамидник", в якому автор розповів про двох хлопчиків — Федька і Толю.

Про Федька ми дізнаємось з перших же рядків розповіді: "розбишака", "наче біс який сидів у хлопцеві", "босявка", "сибіряка", "пробий голова", від якого немає спокою всій околиці. Герой твору постає неабияким бешкетником: то навмисне руйнує піскові хатки захоплених грою в будівництво друзів, то відбирає у них паперового змія, виливає передбачливо зібрану дощову воду. Скарг на Федька не злічити. Виходить, що Федька заслужено прозвали халамидником? Але чому ж серед товаришів хлопець був лідером, чому вони не зводили з ним рахунків за кривди та знущання?

Федька друзі не боялися, а дуже любили. Усі хлопці тягнулися до нього, дорожили дружбою з ним. Товариші знали, що він був добрий, часом тільки дражнився, пустував по-дитячому, умів щось цікаве вигадувати, цінували його за вірність у дружбі, бо вмів берегти таємниці.

Коли за витівки ремінь батька "виховує" Федька, він терпляче, без сліз терпить покарання, поводиться надзвичайно гідно: "Якби він схотів, то міг би відбрехатися, але Федько брехати не любить. Не любить також Федько товаришів видавати". Батько й сам поважає сина за чесність і відвертість.

Та найбільше позитивні риси хлопчини виявляються у порівнянні з Толею. На противагу Федькові, він був "ніжною, делікатною, смирною" дитиною, "чемненьким та чепурненьким". Толя час від часу сам на ться у Федькове товариство. Після ризикованих розваг повертався він додому "задрипаний, подраний, з розбитим носом", за що Федька знову "кладуть на стілець і луплять". Тихий Толя настільки переповнюється заздрощами до Федькового авторитету лідера, що шука принизити ватажка підлітків і скинути його з "трону".

Найбільше схвилювала розповідь про перехід Федьком весняної ріки. Коли "халамидник" подолав небезпечний шлях аж у два боки, Толик відчув себе прикро враженим і вирішив зробити те саме. І що ж? Федько і тут в свого заздрісника: коли панич на крижині розгубився і почав плакати, хлопець кинувся його рятувати. Опинившись через це у крижаній воді, Федько ледь живий вибрався на берег, де вислухав немало погроз і заробив стусанів від матері. Проте і тут не забув захистити Толю, який за звичкою, склав усю вину за свій зухвалий вчинок на Федька. Тепер уже "халамидник" робить останній у житті благородний вибір: він заявляє, що сам пхнув Толика на крижину, і тим допомагає паничеві уникнути гніву батьків. Федько помирає, бо його вдома не рятували від переохолодження, а "били вже як слід".

А розбещений егоїст без тіні сумніву у власних діях обмовив свого рятівника, потім гав з вікна його похорон, бо "було цікаво дивитися, як будуть ховати Федька-халамидника", далі весело "перекрутивсь на одній нозі, і тут вчинивши підлість, бо пташину, згідно із закладом, Федько пообіцяв Толику тільки в тому разі, коли не зуміє перейти річку". Так "чистенька, ніжна, з щічками, як проскура", зіпсована дитина ніде не упускає свого.

Читаючи оповідання, відчуваєш, як автор любить людей, вболіває за них, переживає разом з ними їхню нелегку долю, співчуває. Цей твір про добро і зло, про порядність, чесність, про те якою має бути людина.

Объяснение: