Борис харчук планетник стислий переказ

мої улюблені прислів'я та приказки

книга — скарбниця людських знань, духовне багатство кожного народу. та був час, коли книг не було, а люди з уст в уста передавали мудрі настанови, життєві ситуації.

усна творчість — це творчість не окремої людини, а багатьох людей, цілих поколінь.

от і у нашої родини є улюблені прислів'я та приказки. коли я ще була маленькою, мій дідусь мені казав: "під лежачий камінь вода не тече", "не кажи — не вмію, а кажи навчусь", — коли мені щось не хотілось робити. я підросла, пішла до школи. у мене з'явилися нові друзі, і згадалось прислів'я "скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти". хотілось мати справжніх друзів, надійних, які б були поряд завжди. щоб можна було покластися на них, а їм на мене.

і коли вони кличуть мене гуляти надвір, а я ще не зробила уроки, то дідусь знову каже мені прислів'я: "зробив діло — гуляй сміло". я дуже добре запам'ятала ці прислів'я.

а одне прислів'я мені дуже запало у серце. я думаю, що його я запам'ятаю на все життя, як запам'ятав його мій дідусь: "дерево мідне корінням, людина — родом і народом". як багато любові до рідної землі, до батьків у цих словах. прислів'я дуже мені у житті. інколи я цього не помічаю, але вже переконалась, що найчастіше в житті буває так, як народна мудрість говорить.

такі витвори народної творчості, її неоціненні скарби -  прислів’я, загадки і приказки нас у побуті з сивої давнини   до нинішніх днів і, очевидно, так буде завжди. вони містять усе, що трапляється у житті з кожною людиною: будні і свята, сміх і горе, вірність і зраду, радість і обурення, страх і сміливість, бунтарство і покірність… вони навчають і виховують, лякають і остерігають. 

за довгі віки народ вклав у зразки своєї творчості все, що притаманне його існуванню. приказки, казки, загадки, прислів*я відносяться до «малих» жанрів народної творчості. але не можна применшувати їх значення у народному побуті, тому що їх вживає кожна людина кожного дня, у відповідь на будь-яку подію власного чи чужого життя: працюючи, відпочиваючи, святкуючи, виховуючи малечу, оцінюючи явища природи. ці згустки народної мудрості мають досконалу словесну форму, це мініатіюри, де немає жодного зайвого слівця. але вони мають глибокий зміст, тому й стали з часом неписаним моральним кодексом суспільства.  

не так вже й багато у нашій мові слів, до яких би не існувало прислів*я, приказки або загадки.

ну от, наприклад, візьміть прості слова із щоденного вжитку: ложка, сіль, капуста, дерево, будинок, годинник, сорочка, спідниця, штани…  впевнений, що до кожного з цих та інших слів не складно підібрати прислів*я або приказку, або й загадку.

не вірите?

сидить баба на грядках вся закутана в хустках. це про капусту загадка. і це про неї, але вже прислів*я: «пішов би до сусіда по  капусту, та на двір не пустять». саджаючи капусту, приказують: не родися пуста, родися густа.

а ось про ложку загадка: сама не їм, а всіх годую. а ось про неї прислів*я та приказка:   дали  ложку, то дадуть і юшку. дали  ложку, як  страви не стало. 

і так про все на світі. моя бабуся полюбляє вставляти у свої розповіді при далеке минуле усілякі прислів*я. з її розмов я для себе зрозумів, що вони виникали в усі періоди життя людей. так, у війну виникали одні прислів*я, у мирний час інші. наприклад, під час великої вітчизняної війни говорили так:

затрусився фашист, як осінній лист. від фашистів звільнилися, як на світ народилися. айн, цвай, драй, - з нашої землі, фашисте, тікай.

під час голоду було прислів*я «навчить біда ворожити, як нема що в рот уложити.

  з усього цього можна зробити висновок: прислів*я, приказки та загадки містять у собі всю красу та мудрість народу, який створив усе це мовне багатство.